можуть, за загальним правилом, усиновити дитину. Водночас, формальна відсутність шлюбу між жінкою і чоловіком, які спільно проживають, не може бути абсолютною перешкодою для усиновлення ними дитини, яка є, наприклад, родичем одного з них або тривалий час проживає з ними. Застереження про те, що такі особи можуть у будь-який час припинити спільне проживання, не є достатнім аргументом проти надання їм статусу усиновителів. Адже ніхто не може гарантувати, що особи, між якими зареєстрований шлюб, усиновивши дитину, будуть проживати разом і надалі збережуть шлюбні відносини. Хоча при вирішенні справи суд повинен з’ясувати всі обставини з урахуванням того, чи відповідатиме таке усиновлення інтересам дитини. Якщо дитина має лише матір (батька), вона не може бути усиновлена чоловіком (дружиною)^ з яким її матір (батько) не перебуває у шлюбі. Ця норма стосується випадків, коли один із кровних батьків зберігає свій статус, а усиновлювачем є особа, яка бажає стати для дитини матір’ю або батьком. Так, якщо дитина маг матір, а батько помер або був позбавлений банківських прав, або дав згоду на усиновлення, усиновлювачем може бути той, хто с її (матері) чоловіком. І навпаки, якщо дитина має кровного батька, а мати померла чи позбавлена батьківських прав, або дала згоду на усиновлення, чи усиновлення відповідно до ст. 212 СКУ було проведене без її згоди, усиновлювачем може бути його дружина. Отже, і у цьому випадку, перевага надається «шлюбному» усиновленню. Проте, усиновлення дитини чоловіком і жінкою, які проживають, у так званому «цивільному» шлюбі, є можливим, якщо, звичайно, воно відповідатиме найвищим інтересам дитини.
Законом встановлено перелік тих осіб, які не можуть бути усиновлювачами (ст. 212 СКУ). На нашу думку, їх умовно можна поділити на чотири групи. До першої групи варто віднести осіб, які за станом свого здоров’я не можуть виконувати функції усиновлювачів; до другої групи - осіб, які у минулому не виконували своїх обов’язків щодо виховання кровних за походженням дітей, внаслідок чого були позбавлені батьківських прав і ці права на момент усиновлення не були поновлені; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їх вини; до третьої - осіб, які з інших об’єктивних причин не можуть бути усиновлювачами, а саме, не можуть забезпечити дитині, наприклад, прожитковий мінімум, створити належні умови для проживання та виховання; до четвертої - всіх інших осіб, інтереси яких суперечать інтересам дитини (наприклад, особи, що мають судимість за умисне вчинення злочину проти життя або здоров’я фізичної особи тощо). Окрім зазначених, не можуть бути усиновлювачами інші особи, якщо буде встановлено, що їх інтереси суперечать інтересам дитини, яку вони усиновлюють. Крім того, Верховна Рада України 3 лютого 2005 року заборонила усиновлення дітей особами без громадянства, прийнявши Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону дитинства» [7].
1.3. Згода батьків на усиновлення дитини
Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Необхідно підкреслити, що згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною.
Батьки можуть надати згоду на усиновлення лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків [27, с. 241].
Письмова згода батьків на усиновлення підлягає обов’язковому засвідченню нотаріусом.
З метою захисту прав батьків дитини їм надається право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною, оскільки згідно законодавства України забороняється комерційна діяльність щодо усиновлення.
Законодавством України чітко визначені моменти коли усиновлення дитини провадиться без згоди батьків. А саме, якщо вони:
1) невідомі;
2) визнані безвісно відсутніми;
3) визнані недієздатними;
4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється [3].
Також, якщо батьки дитини неповнолітні, усиновлення дитини може бути проведено без їх згоди, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
Згідно змін що відбулися з прийняттям нових Цивільного та Сімейних кодексів, на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально.
З цього правила є наступні винятки, усиновлення дитини може бути проведене без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
У випадках, коли у дитини немає батьків, або їх функції виконують інші органи, необхідна їх згода.
Зокрема, на усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника, незалежно від згоди батьків(якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування).
Якщо дитина перебуває у закладі охорони здоров’я, то відповідно письмова згода на усиновлення надається таким закладом (усиновлення може бути проведене без згоди цього закладу, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам).
З питанням згоди батьків (або органів що їх заміняють) тісно пов’язане питання згоди дитини на усиновлення.
Відповідно до міжнародно-правових актів та Сімейного кодексу України для усиновлення дитини потрібна її згода. Необхідно підкреслити, що згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові.
Дитина повинна усвідомлювати, що собою являє усиновлення