Суд розглядає таку заяву одночасно із заявою про усиновлення і задовольняє її, якщо це відповідає інтересам дитини.

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому — між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.

Для забезпечення таємниці усиновлення та нормального розвитку дитини орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи , на підставі рішення суду про усиновлення (свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється).

Дитина, яка усиновлена, зберігає права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення [20, с. 6].

Розділ ІІI Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства

В Україні створений облік осіб, які бажають усиновити дитину [14]. Облік іноземців і осіб без громадянства, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно Центром з усиновлення дітей. Облік дітей, які залишились без батьківського піклування і можуть бути усиновлені здійснюється Центром з усиновлення дітей. Станом на сьогодні у банку даних Центру налічується майже 24 тис. анкет дітей, які можуть бути усиновлені, переважна більшість анкет - дітей старшого віку. Майже 1/3 дітей у віці до 4 років, які підлягають усиновленню, мають важкі захворювання такі, як хвороба Дауна, дитячий церебральний параліч, тяжкі зади розвитку, хронічні гепатити, СНІД та інші. Щомісячно до банку даних надходить 600-800 анкет, 90% з яких на дітей старших 10 років, 5% становлять діти, батьки яких померли чи загинули, решта дітей - соціальні сироти.

Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах, встановлених Сімейним кодексом.

Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей. Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров’я України, усиновлення може бути здійснене і раніше.

Переважне право на усиновлення дитини — громадянина України мають іноземці, які є:

1) родичами дитини;

2) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

Усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.

Чинне законодавство встановлює заборону комерційної і посередницької діяльності при усиновленні дітей. Так. ст. 216 СКУ терміни «посередницька» та «комерційна» діяльність відокремлені, а це означатиме заборону посередницької діяльності у сфері усиновлення і для некомерційних організацій.

Термін «діяльність», насамперед, передбачає не одноразову дію фізичної особи, яка підшукала дитину для усиновлення своїм родичам, а систематичність вчинення таких дій. Така заборона означає можливість вчинення відповідних дій лише державними органами - органом опіки та піклування, Центром з усиновлення дітей - для забезпечення можливості контролю за ними.

Жіночі, дитячі, правозахисні релігійні організації можуть лише збирати інформацію про дітей, які залишились без батьківського піклування з метою передання її відповідним державним органам. За подання неправдивої інформації, приховування дитини від усиновлення, несвоєчасне подання інформації, службові особи можуть бути притягнуті до відповідаїьності, встановленої законом.

Усиновлення (удочеріння) з комерційною метою можна визначити як «торгівлю дітьми». Саме у зв’язку з фактами продажу сиріт за кордон передбачена ст. 169 Кримінального кодексу України [28]. Прийняття такої норми закону обумовлено випадками продажу немовлят з пологових будинків [9]. Так, за період 2002-2004 років керівники кількох медичних установ були співучасниками процесу продажу дітей [12, с. 18-24]. У 2002 році в Тернопільській області розглядалась кримінальна справа за фактом вивезення на оздоровлення в США 124 дітей-сиріт, 56 з яких не повернулися в Україну [13]. У 2003 році в Україні було порушено близько 30 справ за фактами використання неповнолітніх у жебрацтві і порнобізнесі [13].

Питаннями соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, займаються різноманітні державні органа, одне к аналіз результатів їх діяльності свідчить, що для реалізації! законодавства з охорони дитинства та для виконання всіх національних програм, недостатнім є рівень фінансування, залишається малою кількість фахівців у галузі сімейної психології та педагогіки, спеціалістів з охорони дитинства, наукової, методично1» літератури з проблем сирітства тощо. Статистика свідчить, що із загальної кількості вихованців державних дитячих закладів лише незначний відсоток дітей, батьки яких загинули чи померли, більшість дітей соціальні сироти при живих батьках. Переважна кількість дітей, які можуть бути усиновлені, не діти з асоціальних сімей, які дуже часто мають значні відхилення у стані здоров’я, затримки фізичного та мовного розвитку. Саме вони потребують спеціального підходу в питаннях реабілітації, виховання, оздоровлення тощо [21, с. 34].

Мають місце непоодинокі випадки відмови усиновителів від усиновленої дитини. На нашу думку, при усиновленні дітей-сиріт обов’язково варто враховувати їх біологічний та соціальний стан, не можна забувати про їхню спадковість і вплив негативних факторів сім’ї, в якій вони народилися і виховувачись у перші роки життя, що