РОЗДІЛ 3.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОБВИНУВАЧЕНОГО

3.1. Поняття обвинуваченого в кримінальному процесі

Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому Кримінально-процесуальним кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Постанова про притягнення як обвинуваченого виноситься по кримінальній справі, по якій здійснюється досудове слідство, за наявності достатніх доказів, що дають підставу для обвинувачення конкретної особи в конкретному злочині. Винесення такої постанови не означає закінчення досудовього слідства; попереду — слідча робота з участю обвинуваченого і його захисника. Постанова слідчого про залучення особи в якості обвинуваченого є процесуальною підставою визнання особи обвинуваченим. Фактичними ж підставами визнання особи обвинуваченим є сукупність доказів, яка дозволяє зробити висновок про характер скоєного суспільно небезпечного діяння, його юридичній кваліфікації, і особі, що вчинила це діяння [24, 151].

Таке законодавче рішення, коли обвинувачений на досудовому слідстві з’являється в справі ще до початку самій процедури пред’явлення обвинувачення, має важливий практичний сенс: до слідчого викликається особа, яка вже має статус обвинуваченого. Ця особа несе витрати по явці і відповідальність за нез’явлення вже як обвинувачений. Оголошення в розшук особи, що сховалася, можливо тільки в тому випадку, якщо ця особа — обвинувачений [10, 80].

Серед осіб - учасників процесу, які мають свій власний або представлений інтерес у кримінальній справі, обвинувачений є центральною процесуальною фігурою. Обвинуваченим фізична особа може стати лише після порушення кримінальної справи і з моменту винесення слідчим або прокурором постанови про притягнення до відповідальності цієї особи як обвинуваченого. Винесення такої постанови є юридичним фактом, що засвідчує виникнення кримінально-процесуальних правовідносин з участю нового суб’єкта процесу, його учасника - обвинуваченого. У справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів обвинуваченим особа стає з моменту складання прокурором обвинувального висновку (ст.430 КПК), а в справах приватного обвинувачення - з моменту порушення суддею кримінальної справи і призначення її до розгляду (ст.251 КПК).

Обвинувачений, по кримінальній справі якого призначено судовий розгляд, іменується підсудним. Обвинувачений, відносно якого винесено обвинувальний вирок, іменується засудженим. Обвинувачений, відносно якого ухвалений виправдувальний вирок, є виправданим.

Набуваючи процесуальний статус обвинуваченого, особа набуває цілий комплекс процесуальних правомочностей, що дозволяють йому захищати свої права і відстоювати законні інтереси. Ці права можуть бути реалізовані обвинуваченим протягом всього провадження у справі [21, 76]. З другого боку, набуття обвинуваченим відповідного процесуального статусу робить можливим застосування відносно нього запобіжних і інших заходів процесуально-примусового характеру заходів.

3.2. Права та обов’язки обвинуваченого

Обвинувачений має право:

знати, в чому він обвинувачується. Слідчий після винесення мотивованої постанови про притягнення особи як обвинуваченого, де мають бути викладені конкретні обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, не пізніше двох днів з моменту винесення постанови, і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого, зобов’язаний пред’явити йому це обвинувачення (ст.132, 133 КПК). Пред’явлення обвинувачення полягає в оголошенні обвинуваченому постанови про притягнення його як обвинуваченого, роз’ясненні суті обвинувачення, врученні копії названої постанови та роз’ясненні його прав на досудовому слідстві ( ст.140, 142 КПК). Постанова про притягнення до відповідальності як обвинуваченого має бути конкретною за змістом. В її описовій частині повинні бути зазначені: злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа; час, місце, спосіб, мотив та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому; стаття (її частина) кримінального закону, якою передбачено цей злочин; юридична оцінка кожного діяння, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів. Недодержання цієї вимоги є підставою для повернення справи на додаткове розслідування. Право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують, гарантується: присутністю при пред’явленні обвинувачення захисника (ч.1 ст.140, ст.144 КПК); складанням слідчим протоколу про пред’явлення обвинувачення, який підписується також обвинуваченим і його захисником (ч.3 ст.140, ст.145 КПК); окремим зазначенням у постанові про пред’явлення обвинувачення, ствердженим підписом обвинуваченого, про роз’яснення йому його прав (ч.2 ст.142 КПК); порядком подальшої зміни і доповнення обвинувачення (ст.141 КПК);

отримати копію постанови про залучення його як обвинуваченого, копію постанови про застосування до нього запобіжного заходу, копію обвинувального висновку;

заперечувати проти обвинувачення, давати показання по пред’явленому йому обвинуваченню або відмовлятися від надання показань. Обвинувачений має право давати показання з приводу пред’явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання. Цим правом обвинувачений, як правило, користується під час його допиту (ст.143 КПК). У практиці розповсюджені випадки, коли особа залучається до кримінального процесу спочатку як свідок; під час допиту їй задаються слідчим запитання, відповіді на які викривають цю особу у вчиненні злочину. У таких випадках особа вправі відмовитися давати показання на запитання на підставі ст. 63 Конституції України, яка звільняє особу від юридичної відповідальності за відмову давати показання або пояснення стосовно себе, членів сім’ї чи близьких родичів [1]. Отже, таку особу не можна змусити свідчити проти себе та зазначеного вище кола осіб. Відмову обвинуваченого давати показання щодо пред’явленого йому обвинувачення і відповідати на запитання не можна розглядати як доказ його вини у вчиненні злочину. Обвинувачений не зобов’язаний доводити свою невинуватість. Органи, що ведуть процес, зобов’язані самі вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи. При цьому вони не вправі перекладати обов’язок доказування вини