представляти докази. Право обвинуваченого подавати докази полягає в тому, що він може у встановленому законом процесуальному порядку подавати слідчому чи іншим органам, які ведуть процес, докази щодо обставин, які охоплюються предметом доказування у даній справі (ст.64 КПК), зокрема: давати особисті показання, передавати предмети, що можуть бути речовими доказами, а також документи, які мають значення для справи. Всі подані обвинуваченим докази мають бути процесуально закріплені і приєднані до справи;

заявляти клопотання і відводи. Обвинувачений вправі заявляти органам, що ведуть процес, різного роду клопотання як в усній, так і в письмовій формі: про виклик і допит осіб як свідків; призначення експертизи; витребування предметів та документів, які мають значення для справи, чи їх виїмку; проведення слідчих дій з метою одержання чи перевірки доказів тощо. Слідчий зобов’язаний розглянути такі клопотання в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких клопоче обвинувачений, мають значення для справи (ст.129, 221, 296 КПК). Відмова задовольнити клопотання не позбавляє обвинуваченого права заявити це клопотання в цій або іншій стадії процесу;

давати показання і пояснення на рідній мові або мові, якою він володіє;

користуватися допомогою перекладача безкоштовно;

користуватися допомогою захисника, у тому числі безкоштовно у випадках, передбачених КПК. Обвинувачений має право мати захисника і йому забезпечується побачення з ним до першого допиту. Дане право є однією з важливих гарантій забезпечення презумпції невинуватості (62 Конституції України) та реалізації конституційного права громадян на захист від обвинувачення (ст.59, п.6 ч.3 ст.129 Конституції України). Своє право на захист від пред’явленого обвинувачення обвинувачений реалізує як особисто, так і з допомогою захисника (ст.44-48 КПК). Обвинувачений, щодо якого вжито запобіжний захід - взяття під варту, має право на побачення зі своїм захисником до першого допиту як обвинуваченого. Після пред’явленого обвинувачення і допиту кількість таких побачень та їх тривалість не можуть обмежуватися. Для забезпечення цього права важливо, щоб побачення відбувалися у конфіденційній обстановці (наодинці). Присутність працівників правоохоронних органів та працівників місць попереднього ув’язнення на таких побаченнях не допускається. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями від 30 серпня 1955 р. (ООН, 1984 р.) встановлюють вимогу, щоб побачення ув’язненого з його юридичним радником (захисником) відбувалися поза слухом працівників названих органів, хоч і на їх очах. На адміністрацію місць попереднього ув’язнення покладається обов’язок забезпечити умови для проведення побачень;

мати побачення із захисником віч-на-віч і конфіденційно, у тому числі до першого допиту обвинуваченого, без обмеження їхнього числа і тривалості;

брати участь з дозволу слідчого в слідчих діях, що проводяться по його клопотанню або клопотанню його захисника або законного представника, знайомитися з протоколами цих дій і подавати на них зауваження;

знайомитися з постановою про призначення судової експертизи, ставити питання експерту і знайомитися з висновком експерта;

знайомитися після закінчення досудового слідства зі всіма матеріалами кримінальної справи і виписувати з кримінальної справи будь-які відомості і в будь-якому обсязі. Право обвинуваченого знайомитися після закінчення досудового слідства з усіма матеріалами справи та робити з них виписки має своєю метою, насамперед, забезпечити йому належний захист від пред’явленого обвинувачення. Це право покладає на слідчого процесуальний обов’язок оголосити обвинуваченому про закінчення досудового слідства і пред’явити всі матеріали справи для ознайомлення (ст.218 КПК). Невиконання слідчим зазначеного обов’язку визнається істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону (п.11 ч.2 ст.370 КПК), що має своїм наслідком повернення справи на додаткове розслідування ( п.2 ст.229; 246; 281 КПК). Право ознайомитися з матеріалами справи має підсудний і після призначення справи до судового розгляду (ст.255 КПК);

знімати за свій рахунок копії з матеріалів кримінальної справи, у тому числі за допомогою технічних засобів;

вносити скарги на дії (бездіяльність) і рішення дізнавача, слідчого, прокурора і суду, і брати участь в їхньому розгляді судом. Оскарження дій і рішень слідчого, прокурора, судді та суду - невід’ємне право обвинуваченого, яке надається йому Конституцією України (ст.40). Під час досудового слідства дії чи рішення слідчого можуть бути оскаржені прокурору як письмово, так і усно (з обов’язковим занесенням усної скарги до протоколу), і як безпосередньо прокурору, так і через слідчого. Дії і рішення прокурора обвинувачений вправі оскаржити вищестоящому прокурору ;

заперечувати проти закриття кримінальної справи по нереабілітуючих підставах;

брати участь в судовому розгляді кримінальної справи в судах першої, другої і у випадку виключного провадження, а також в розгляді судом питання про обрання відносно нього запобіжного заходу і в інших випадках, передбачених КПК. Обвинувачений (підсудний) має право брати участь у судовому розгляді кримінальної справи про його обвинувачення, реалізуючи особисто та з допомогою захисника весь комплекс процесуальних прав, що надані йому у цій стадії процесу (ст.263 КПК). Характер такої участі (активна реалізація наданих прав чи відмова від їх реалізації, пасивна поведінка) - це право вибору підсудного, але явка його до суду є обов’язковою. Розгляд справи судом без підсудного, як правило, не допускається. Винятки встановлені кримінально-процесуальним законом (ч.2 ст.262 КПК);

знайомитися з протоколом судового засідання і подавати на нього зауваження;

оскаржити вирок, постанову, ухвалу суду і одержувати копії оскаржуваних рішень;

одержувати копії скарг, що принесені по кримінальній справі і подавати заперечення на ці скарги;

брати участь в розгляді питань, пов’язаних з виконанням вироку;

захищатися від обвинувачення іншими засобами і способами, не забороненими законом [5].

Обвинувачений, що знаходиться під