Кримінальне право: затримання особи, що вчинила злочин

1. ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, В СИСТЕМІ ОБСТАВИН, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

У реальному житті практика правоохоронної діяльності часто стикається із ситуаціями, коли діяння, що вчинено конкретною особою, ззовні надзвичайно подібне до того, яке належить до кате-горії злочинів. Але схожість залишається виключно зовнішньою і при наближеному, більш глибокому аналізі, вдумливий дослідник прийде до висновку, що ці діяння не несуть небезпеки для суспільства, а, навпаки, повинні оцінюватись як соціальне корисні.

Зовнішня схожість таких діянь із злочинами, як правило, ґрун-тується на деяких ознаках об'єктивної сторони і найчастіше зумов-люється наслідком діяння, який у більшості випадків визначає на-явність суспільної небезпеки. Скажімо, з першого погляду при на-явності трупа з явними слідами насильницької смерті, завжди першою на думку спадає версія про вчинення вбивства. Однак від-повідь на питання, чи правильним є перший висновок, дасть гли-бинне дослідження реальних обставин справи, яке, зрештою, може привести до визнання дій правомірними, наприклад, внаслідок їх вчинення в умовах застосування права на необхідну оборону від суспільне небезпечного посягання.

Кількість видів обставин, які виключають злочинність діяння, в чинному КК України значно розширена порівняно з КК 1960 р. На необхідність цього тривалий час вказували вчені-криміналісти, оскільки реальне життя, реальна практика застосування кримі-нального закону пішли вперед у порівнянні з законодавством.

Поняття обставин, що виключають злочинність діяння, давно відоме теорії кримінального права і кримінальному законодавству.

В. Д. Спасович у підручнику з кримінального права виділяв ряд обставин, які при дотриманні відповідних умов виключали злочин-ність діяння. До них він відносив: відмову від права його власником (самогубство, пособництво в ньому, спричинення собі тілесної шко-ди); виконання діяння на підставі закону; крайню необхідність; необ-хідну оборону, примус, «неведение и заблуждение» та деякі інші.

У підручнику Л. Є. Владимирова цим обставинам присвячений цілий розділ. Називаючи їх «легальные оправдания», автор вказує, що такими є виконання закону; необхідна оборона, стан крайньої необхідності, згода потерпілого.

О. Ф. Кістяківський до обставин, що виключають злочинність діяння, відносив крайню необхідність, фізичний примус і погрозу, необхідну оборону, обов'язок та наказ керівництва, «неведение и заблуждение или ошибку», сп'яніння, афекти, стан сну та лунати-зму, вік, душевні хвороби. При цьому слід зазначити надзвичайно глибокий (зрозуміло із урахуванням рівня загального розвитку на-укової думки), аналіз цих обставин, здійснений автором.

Л. С. Бєлогриць-Котляревський називав цю групу «причинами, исключающими преступность деяния» та включав до неї «неведе-ние и ошибку», виконання закону та обов'язкового наказу, вико-нання дисциплінарного права та обов'язків звання; фізичний при-мус; необхідну оборону; крайню необхідність; згоду потерпілого.

Практично так само розглядали ці обставини й інші вчені кінця XIX - початку XX сторіччя.

Вершиною науково-теоретичної розробки цих інститутів у тео-рії дореволюційного кримінального права стали класичні праці М. С. Таганцева.

Радянське кримінальне законодавство з перших років свого іс-нування, діючи в руслі політики КПРС, стало поступово скорочу-вати коло обставин, що виключають злочинність діяння. Вже «Ру-ководящие начала» 1919 р. передбачали як ці обставини лише не-обхідну оборону і крайню необхідність (статті 19 і 20).

Таке саме становище було збережено в кримінальному законо-давстві РСФРР та УСРР 1922 р. Єдиним доповненням, закріпле-ним, до речі, не в нормах Загальної, а в нормах Особливої частини КК (статті 145 та 152), стало визнання як обставини, що виключає злочинність діяння, затримання злочинця.

Практично таким самим чином вирішувались ці питання і в кримінальному законодавстві РСФРР та УСРР 1926-1927 pp.

При цьому теоретики кримінального права продовжували висловлюватись щодо необхідності розширення в законодавстві кола цих обставин, не обмежуючись лише двома визначеннями. Однак тривалий час все залишалось на рівні розробок.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних рес-публік 1958 р. та кримінальні кодекси союзних республік, у т. ч. УРСР 1960 p., закріпили лише три обставини, які виключали суспіль-ну небезпеку та протиправність діянь: необхідну оборону, крайню необхідність та затримання злочинця. За межами законодавчого ре-гулювання знову залишилось значне коло відомих науці обставин.

І лише Кримінальний кодекс України 2001 р. ліквідував цю сут-тєву прогалину.

Даючи характеристику цим обставинам, можна зазначити таке:

вони вперше виділені в окремий розділ, що, без сумніву, підняло їх правовий статус;

суттєве розширення їх кола свідчить про значний крок кри-мінального законодавства в напряму демократизації, забезпечення реалізації прав громадян.

Чинне кримінальне законодавство передбачає 7 видів обставин, що виключають злочинність діяння:

необхідна оборона;

затримання особи, що вчинила злочин;

крайня необхідність;

фізичний або психічний примус;

виконання наказу або розпорядження;

діяння, пов'язане з ризиком;

виконання спеціального завдання з попередження чи роз-криття діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Як вже зазначалось, перші три (необхідна оборона, затримання злочинця та крайня необхідність) були відомі і раніше діючому кримінальному закону. Ті обставини, що залишились вперше одержали правову регуляцію.

Всі вказані види мають загальні ознаки, характеристики.

По-перше, всі ці діяння є правомірними, тобто такими, які вчи-няються на підставі норм права. Всі вони так чи інакше знайшли своє закріплення в законах або інших нормативних актах, що рег-ламентують різноманітні сторони життя суспільства.

По-друге, всі вони - це діяння, які вчиняються в екстремальних для виконавця умовах. Ця екстремальність може бути зумовлена різними факторами - напр., протиправною діяльністю інших лю-дей, роботою машин та механізмів, фізичними процесами, природ-ними катаклізмами тощо.

По-третє, ззовні всі вони за об'єктивними характеристиками нагадують діяння, передбачені як злочини тими чи іншими нор-мами Кримінального кодексу. Всі вони скеровані проти тих сус-пільних відносин, благ та інтересів, які прийняті під криміналь-но-правову охорону і виступають у кримінальному праві об'єк-тами злочину. Кожне з цих діянь,