Пленум Верховного Суду України в Постанові від 26 квітня 2002 р. (2) в якості окремого випадку вказує на звільнення громадянина від обов'язку відшкодування шкоди, якщо спричинення нею такої «мало місце в результаті правомірних дій громадянина по припиненню хуліганських, а також інших злочинних проявів або при затриманні злочинця».

В КК України прямо говориться, що спричинення шкоди злочинцю є правомірним «при його затриманні для доставлення органам влади і припинення можливості вчинення ним нових злочинів».

Отже, найближча ціль спричинення шкоди злочинцю - його затримання, але кінцевій є доставлення злочинця відповідним органам. На цій точці зору будується і судова практика. Досягнення найближчих цілей є лише необхідним засобом для здійснення кінцевих цілей.

Відповідність спричинення шкоди. Вимушене спричинення злочинцю шкоди не може бути безмежним, тому вживані до злочинця насильні заходи повинні мати межі.

Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 16 серпня 1984 р. говорить про те, що кримінальна відповідальність за спричинення шкоди затриманому може наступити при умові, якщо такі дії явно не відповідали характеру і небезпеці посягання. Тобто шкода визнається правомірною, якщо вона відповідала небезпеці вчиненого посягання і обстановці затримання злочинця. «Межі спричинення шкоди встановлюють по суті обсяг права громадян на насильне затримання злочинця, а також мають важливе значення для оцінки правомірності заподіяної йому шкоди. Межі спричинення шкоди, отже, характеризують таку умову його правомірності, як відповідність шкоди».

«Відповідність шкоди обставинам затримання передбачає, що ситуація складається таким чином, що злочинцю вимушено заподіюється шкода, яка в інших обставинах буде визнана надмірною». Порушення цієї відповідності свідчить про неправомірність спричинення шкоди, що при певних умовах тягне кримінальну відповідальність.

Наприклад: при вирішенні питання про відповідність спричинення шкоди затримуваному суд невірно кваліфікував дії 79-річного Л., який був визнаний винним у вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони. Працюючи сторожем, Л. заступив на пост по охороні магазина. 22-річний Г., знаходячись в нетверезому стані, зайшов в магазин після його закриття і став вимагати продати йому горілку. На попередження Л. і продавців магазину Г. не залишив магазин і продовжував скандалити. Л. зробив попереджувальний постріл у вікно. Г. вступив в боротьбу з Л., при цьому Г. вибив вікно. В результаті вжитих заходів Г. був насильно виведений з магазина, але, вийшовши в двір, Г. напав на Л., схопив рушницю і став виривати її. Під час боротьби Л., побоюючись, що Г., будучи сильнішим за нього, відніме в нього рушницю і застосує його, вистрілив в Г. і вбив його. Апеляційний суд закрив справу із наступних причин: п'яний Г. не тільки не підкорявся законним вимогам сторожа Л. покинути територію магазина, але і напав на нього, намагався відняти рушницю. Дії Л. визнані правомірними, оскільки засоби захисту були відповідні засобам нападу.

Ухвала пленуму Верховного Суду СРСР від 16 серпня 1984 р. в п. 3 відзначає, що «дії народних дружинників і інших громадян, що виконують громадський обов'язок по підтримці правопорядку і заподіяли шкоду особі у зв'язку з припиненням її суспільно небезпечного посягання» розглядаються як вчинені в стані необхідної оборони.

Більш детально перевищення меж спричинення шкоди при затриманні злочинця буде розглянута в наступному розділі роботи.

Таким чином, для того, щоб визнати затримання злочинця правомірним, а, отже, виключити суспільну небезпеку і протиправність діяння, потрібно встановити:

чи є підстава для затримання злочинця, тобто фактичне вчинення злочину;

шкода при затриманні заподіюється тільки злочинцю, тобто особі, що вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом і містить ознаки злочину;

затримання злочинця скоюється лише з ціллю доставлення його до органів влади для притягнення до кримінальної відповідальності; якщо затримання злочинця переслідує ціль розправи над ним, то така дія не є правомірною;

заподіяна злочинцю шкода при цьому повинна бути вимушеною, тобто, якщо злочинця могли затримати без спричинення йому фізичної шкоди, то застосування до нього насильства протиправне;

заподіяна шкода злочинцю при затриманні повинна відповідати характеру і небезпеці вчиненого ним злочину;

позбавлення життя злочинця при його затриманні можливе лише як виняткова міра і лише відносно осіб, що вчинили особливо тяжкі злочини.

4. ПЕРЕВИЩЕННЯ ЗАХОДІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЩО ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН

Хоча межі спричинення шкоди при затриманні особи і закріплюються законом, але вони залишаються залежними від об'єктивних причин, викликаних розвитком суспільства. Так, «Російське Кримінальне Уложення 1903 р. закріплювало презумпцію правомірності спричинення будь-якої шкоди особі, яка здійснювала замах на вчинення злочин, у всіх випадках. Перевищення меж необхідної оборони тягнуло покарання тільки у випадках, вказаних в законі: позбавлення життя або спричинення тяжких тілесних пошкоджень».

Сучасний Кримінальний кодекс дає наступну оцінку перевищення меж спричинення шкоди: «Перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, визнається їх явна невідповідність характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого затримуваною особою злочину і обставинам затримання, коли особі без необхідності заподіюється явно надмірна, не викликана обстановкою шкода. Таке перевищення тягне за собою кримінальну відповідальності тільки у випадках умисного спричинення шкоди».

Кажучи про перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, «закон підкреслює не просту невідповідність, а явну невідповідність заходів характеру і небезпеці злочину, обстановці всієї сукупності обставин