Трудові правовідносини є складними, змістом їх є не окремі права та обов'язки суб'єктів, а цілий комплекс (система прав та обов'язків), причому кожен із суб'єктів трудових правовідносин наділений одночасно як правами, так і певними обов'язками. Ці права та обов'язки є кореспондуючими відносно одне одного, певному праву працівника відповідає відповідний обов'язок ро-ботодавця, і навпаки. Наприклад, юридичному праву працівни-ка на своєчасне одержання заробітної плати кореспондується юридичний обов'язок роботодавця виплатити таку заробітну пла-ту в установлені строки. Праву роботодавця вимагати від пра-цівника належного виконання трудових обов'язків кореспон-дується обов'язок працівника сумлінно виконувати трудові обо-в'язки, передбачені трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором і законодавством. За невиконання без поважних причин трудових обов'язків пра-цівника може бути притягнуто до дисциплінарної відповідаль-ності аж до звільнення.

Трудові правовідносини мають визначені у законі підстави виникнення, зміни і припинення. Як уже зазначалося, звичайно індивідуальні трудові відносини виникають на підставі трудо-вого договору, а у певних випадках на підставі складного юри-дичного складу — їм може передувати акт обрання або акт при-значення, чи затвердження на посаді. Випадки зміни трудових правовідносин врегульовано законодавством. Загальним прави-лом є наявність взаємної згоди сторін щодо такої зміни. Зако-нодавством передбачено чіткий перелік підстав і порядок зміни та припинення трудових правовідносин.

Слід звернути увагу на співвідношення трудових відносин і трудових правовідносин. Не всі трудові відносини існують як правовідносини, про це свідчить досить широке застосування в сучасних умовах найманої праці без оформлення трудового до-говору з усіма негативними наслідками як для працівника, так і для держави. Подолання цього явища становить важливу за-гальнодержавну проблему, про що вже йшлося у попередніх розділах підручника.

Колективні трудові правовідносини мають досить розгалуже-ну систему і значне число суб'єктів. Якщо суб'єктами індивіду-альних трудових відносин виступають найманий працівник і роботодавець, то суб'єктами колективних трудових правовідно-син виступають окремий роботодавець, організації та об'єднан-ня роботодавців, трудові колективи, професійні спілки, виборні органи професійних спілок, інші представники працівників, а також органи державної влади, місцевого самоврядування, На-ціональна рада соціального партнерства, Національна служба посередництва та примирення. Законодавством України врегу-льовано юридичний статус зазначених суб'єктів.

Змістом колективних трудових правовідносин виступають суб'єктивні колективні права та суб'єктивні колективні обов'яз-ки суб'єктів. Ці права та обов'язки скеровані на виконання пред-ставницької і захисної функцій щодо працівників і роботодавців, а також щодо узгодження колективних інтересів між працівни-ками і роботодавцями, між працівниками, роботодавцями і дер-жавою.

За змістом трудові правовідносини поділяють на матеріальні, процедурні й процесуальні. Матеріальні правовідносини вини-кають у результаті дії матеріальних норм трудового права, зміст

яких становлять суб'єктивні права та обов'язки стосовно опла-ти праці, надання відпусток, заохочення працівників. Процедурні правовідносини виникають у зв'язку з реалізацією норм щодо процедури оформлення прийняття працівника на роботу, його переведення та звільнення, притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, встановлення правил внутрішнього трудового розпорядку, процедури утворення первинної проф-спілкової організації на підприємстві, утворення виборного органу профспілки тощо. Процесуальні правовідносини виникають у процесі розгляду індивідуальних трудових спорів, діяльності примирної комісії, трудового арбітражу при вирішенні колектив-ного трудового спору тощо.

4

5.2. Працівники як суб'єкти трудових правовідносин

Працівник набуває статусу суб'єкта трудових правовідносин з моменту укладення трудового договору. Як уже зазначалося, трудове право регулює працю найманих працівників. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про порядок вирішення колектив-них трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р. (Відо-мості Верховної Ради України. — 1998. — № 34. — Ст. 227) най-маний працівник — це фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі й організації, в їх об'єд-наннях або у фізичних осіб, які використовують найману пра-цю. Отже, трудовий договір — відправна юридична позиція для визначення правового статусу працівника.

Як сторона трудових правовідносин працівник володіє трудо-вою правосуб'єктністю. В науці трудового права поширене ро-зуміння правосуб'єктності як такої, що містить у собі три еле-менти: правоздатність, наявність конкретних прав та обов'язків на підставі дії закону та дієздатність (Бегичев Б.К. Трудовая правоспособность советских граждан. — М., 1972. — С. 64). З такої концепції випливає, що трудова правоздатність і дієздат-ність виникають в особи одночасно з настанням певного віку. Водночас П.Д. Пилипенко у своєму монографічному дослідженні доходить висновку, що правоздатність особи, у тому числі й тру-дова, як здатність мати права та обов'язки виникає з моменту народження, отже, правосуб'єктність у трудових правовідноси-

нах означає тільки дієздатність (Пилипенко П.Д. Проблеми тео-рії трудового права: Монографія. — Л.: Вид. центр Львівського нац. ун-ту імені Івана Франка, 1999. — С. 143).

Трудова правосуб'єктність має певні особливості. По-перше, згідно з трудовим законодавством працівник повинен здійсню-вати роботу особисто і не має права передоручати її іншим осо-бам, тобто у трудовій сфері щодо виконання певної трудової функції працівник не може діяти через опікуна чи іншого пред-ставника. По-друге, фактична здатність до праці та здатність до праці як категорія юридична, тобто трудова правосуб'єктність, поняття не тотожні. Фактична здатність до праці виникає наба-гато раніше трудової правосуб'єктності, а про наявність остан-ньої може йтися лише тоді, коли у громадянина виникає здатність до систематичної, врегульованої нормами права праці. Ця здат-ність відображається в юридичному аспекті у таких юридичних фактах, як "стан здоров'я" та "вік" особи. По-третє, крім фізич-ної здатності до