У Трудовому кодексі (ТК) Російської Федерації сторонами тру-

дового відношення визначено працівника і роботодавця: "Пра-цівник — це фізична особа, яка вступила у трудове відношення з роботодавцем на підставі трудового договору, інших актів і особисто виконує роботу (трудову функцію) з підкоренням пра-вилам внутрішнього трудового розпорядку. Роботодавець — фі-зична або юридична особа (організація), яка перебуває у трудо-вих відносинах з працівником на підставі укладеного трудового договору, інших актів і є стороною трудового договору. В уста-новлених законодавствам випадках як роботодавець може висту-пати інший суб'єкт, наділений правом укладати трудові догово-ри. Права та обов'язки роботодавця здійснюються ним самим (фізичною особою) або органами управління організації в порядку, установленому законом, іншими нормативними правовими ак-тами та установчими документами організації" (ст. 20 ТК РФ).

У зарубіжному трудовому праві не застосовується термін "влас-ник або уповноважений ним орган". Сторонами індивідуально-го трудового правовідношення є найманий працівник і робото-давець (підприємець). Як пише І.Я. Кисельов, "роботодавець" — термін, вживаний в Німеччині та в ряді інших країн; "підприє-мець" — термін, вживаний головним чином в англосаксонських країнах, а також у конвенціях та інших актах МОП. Останніми роками в актах і документах МОП, перекладених російською мовою, використовується термін "роботодавець" (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 50).

Очевидно, що в новому Трудовому кодексі України необхідно серед основних термінів дати визначення роботодавця і визна-ти ним юридичну особу, а також фізичну особу, які перебувають у трудових правовідносинах на підставі укладеного трудового до-говору з працівником. До основних ознак правосуб'єктності ро-ботодавців належать такі.

Можливість приймати і звільняти працівників. Ця право-мочність випливає із ст. 5 Закону України "Про власність", де встановлено, що власник має право на договірних засадах вико-ристовувати працю громадян. Законом "Про підприємництво" передбачено, що з метою підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці (ст. 9).

Трудова правосуб'єктність юридичних осіб виникає з момен-

ту їх державної реєстрації. Трудова правосуб'єктність робото-давців — фізичних осіб виникає з досягнення повноліття. Тоб-то трудова правосуб'єктність працівників не збігається з трудо-вою правосуб'єктністю роботодавців — фізичних осіб.

Майнова самостійність роботодавця. Уклавши трудовий до-говір, роботодавець зобов'язаний виконувати певні майнові зо-бов'язання. До їх числа входять виплата заробітної плати на рівні, не нижчому від визначеного законом, а також сплата страхових внесків на соціальне страхування на випадок безробіття, нещас-. ного випадку на виробництві та професійного захворювання, на пенсійне забезпечення та ін.

Здатність забезпечувати умови праці, необхідні для виконан-ня роботи, передбачені законодавством про працю, колектив-ним договором і угодою сторін. Роботодавець зобов'язаний за-безпечити безпечні і нешкідливі умови праці, а також всі гарантії, передбачені трудовим законодавством.

Всі роботодавці як володільці трудової правосуб'єктності мо-жуть бути поділені на такі види: роботодавці — юридичні осо-би і відокремлені підрозділи юридичних осіб; роботодавці — державні органи; роботодавці — фізичні особи.

Найчисленнішу групу становлять роботодавці — юридичні особи. До їх числа належать всі суб'єкти підприємницької діяль-ності незалежно від форми власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян. Слід звернути увагу, що у певних випадках трудова правосуб'єкт-ність підприємства не збігається з ознаками юридичної особи. Наприклад, філія підприємства, установи може не бути юридич-ною особою, але мати трудову правосуб'єктність, право прийма-ти і звільняти працівників, проте такі повноваження мають бути спеціально надані (делеговані) юридичною особою своїм відок-ремленим структурним підрозділам.

З моменту утворення юридичної особи саме вона виступає ро-ботодавцем, а не власник, який створив цю юридичну особу. П.Д. Пилипенко переконливо довів, що "власник підприємства (юридична особа), яке він створив і зареєстрував, виступатиме ро-ботодавцем безпосередньо тільки у випадку найняття керівни-ка підприємства. В інших випадках керівник підприємства, най-

маючи працівників, діятиме не від імені власника підприємства, а від імені юридичної особи, яку він представляє як уповнова-жений орган" (Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового пра-ва. — С. 173).

Юридична особа здійснює свою трудову правоздатність через свої органи — директора, керуючого, правління тощо. Такі орга-ни укладають трудові договори не від себе особисто, а від імені юридичної особи, яку вони представляють.

Найширше серед роботодавців — юридичних осіб представлені юридичні особи — підприємці. При цьому форма власності для трудової правосуб'єктності не має значення. Роботодавчі влас-тивості щодо найму на роботу та використання праці є рівними незалежно від того, державна чи приватна юридична особа. Особ-ливості стосуються лише органів, наділених правом від імені юридичної особи здійснювати найняття працівників, ці особли-вості визначаються статутом цієї юридичної особи. Уповноваже-ним власником на управління особою виступає керівник підпри-ємства, який наймається (призначається) власником або обираєть-ся власниками майна. При найнятті (призначенні, обранні) влас-ником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки і відповідаль-. ність керівника підприємства пер*ед власником та трудовим ко-1 лективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (до-говором, угодою) та законодавством України. Керівник підпри-ємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства.