Керівник підприємства відіграє головну роль у складі адміні-страції як суб'єкта трудового права на державних і комуналь-них підприємствах. Адміністрація є уповноваженим власником органом і являє собою коло посадових осіб, наділених владно-розпорядними повноваженнями, які здійснюють оперативне управління процесом праці на підприємстві. Термін "адмініст-рація" в законодавстві не закріплено. З ч. 4 ст. 16 Закону Украї-ни "Про підприємства в Україні" випливає, що до адміністрації, крім керівника підприємства, належать його заступники, керів-

ники і фахівці підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майст-ри і старші майстри. Всі вони призначаються на посаду і звільня-ються з посади керівником підприємства.

У господарських товариствах право прийняття і звільнення належить виконавчим органам цих юридичних осіб (правлінню, дирекції).

Серед роботодавців — юридичних осіб значне місце посідають непідприємницькі юридичні особи — установи, заклади освіти, охорони здоров'я, громадські організації та їх об'єднання, соці-альні страхові фонди тощо.

Державні органи як роботодавці — це відповідні міністерства, державні комітети, відомства, прокуратура, суди та ін. Керівник такого органу укладає від його імені трудові договори. При цьо-му можуть вимагатися й додаткові до трудового договору юри-дичні факти, такі як попереднє обрання або призначення особи на посаду. Органи місцевого самоврядування також виступають роботодавцями. Більш детально ці питання розглядаються в темі "Трудовий договір".

Згідно зі статтею 21 КЗпП стороною трудового договору може виступати роботодавець — фізична особа. Це положення було передбачено Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу Законів про працю України" від 5 липня 1995 р. (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 28. — Ст. 204). Серед роботодавців — фізичних осіб можна виділити дві групи: роботодавці, які використовують найманих працівників для влас-ного обслуговування та обслуговування членів своєї сім'ї; робото-давці, які використовують найману працю з метою отримання прибутку (підприємці, адвокати, приватні нотаріуси).

Роботодавці — фізичні особи зобов'язані вести трудові книж-ки на працівників, котрі працюють у них за трудовим догово-ром. Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 24 грудня 1999 р. (Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 6—7. — Ст. 41) внесено зміни до ст. 48 КЗпП. Згідно з ч. 2 зазначеної статті трудові книжки ве-дуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в уста-нові, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Запро-ваджено обов'язкову письмову форму трудового договору між

працівником і фізичною особою — роботодавцем (ч. 1 ст. 24 до-повнена новим шостим пунктом) з обов'язковою реєстрацією такого трудового договору в державній службі зайнятості за міс-цем проживання роботодавця у порядку, визначеному Міністер-ством праці та соціальної політики України (КЗпП доповнено новою статтею 24-1 "Реєстрація трудового договору").

Роботодавці є суб'єктами як індивідуальних так і колектив-них правовідносин. Так, роботодавець виступає стороною колек-тивного договору, який укладається на підприємстві; разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації вирішує питання щодо встановлення форм, систем оплати праці, режиму робочого часу та інших умов праці, заохо-чення працівників.

Роботодавці у трудових правовідносинах мають певні суб'єк-тивні права і несуть суб'єктивні обов'язки. Зокрема, роботода-вець має такі основні права:—

укладати, змінювати та припиняти трудові договори з пра-цівниками;—

вести колективні переговори й укладати колективний до-говір;—

заохочувати працівників за сумлінну працю;—

вимагати від працівників виконання трудових обов'язків, дотримання внутрішнього трудового розпорядку, дбайливого став-лення до майна роботодавця;—

притягати працівників до дисциплінарної і матеріальної від-повідальності у порядку, передбаченому трудовим законодавством;—

приймати локальні нормативно-правові акти;—

створювати і брати участь в організаціях роботодавців для представництва та захисту своїх інтересів.

Роботодавець несе такі основні обов'язки:—

дотримуватися законів та інших нормативно-правових актів, локальних актів про працю, колективного договору, колективних угод та умов трудового договору;—

надавати працівникові роботу, обумовлену трудовим дого-вором;—

забезпечувати безпеку праці та умови, які відповідають ви-могам охорони та гігієни праці;—

забезпечувати працівників необхідними засобами охорони праці, спецодягом, спецвзуттям, засобами захисту;—

забезпечувати працівників необхідними засобами для ви-конання роботи (обладнанням, інструментом, сировиною);—

виплачувати працівникові у повному розмірі заробітну плату в строки, встановлені КЗпП, колективним і трудовим до-говором;—

вести колективні переговори, а також укладати колектив-ний договір у порядку, встановленому законодавством;—

розглядати подання профспілкових органів, а також інших повноважних представників працівників про виявлені порушен-ня законодавства про працю, про охорону праці та повідомляти про вжиті заходи;—

забезпечувати соціальне страхування працівників у порядку, встановленому законодавством;—

забезпечувати побутові потреби працівників;—

відшкодовувати працівникові шкоду, заподіяну йому при ви-конанні трудових обов'язків.

Окрім працівника і роботодавця, суб'єктами трудових право-відносин — індивідуальних і колективних — виступають також інші організації та органи. КЗпП, Законами України "Про про-фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про організації роботодавців", "Про колективні договори і угоди" та іншими нор-мативно-правовими актами врегульовано правовий статус тру-дових колективів, професійних спілок, виборних органів професій-них спілок, організацій та об'єднань роботодавців, Національної ради соціального партнерства, Національної служби посередниц-тва та примирення. Ці питання розглядатимуться окремо у спеці-альних розділах цього підручника в частині "Колективне тру-дове право".

Література

1. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. — М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. — 336 с.

2. Барабаш О. Щодо властивостей трудових правовідносин // Право України. — 1998. — № 3. — С. 64—69.

3. Воловик В. Про трудо-правовий статус державних служ-бовців // Право України. — 1997. — № 1. — С. 63.

4. Зуб І. Правове положення працівника в умовах переходу до ринкової економіки // Радянське право. — 1991. — № 4. — С. 7—14.

5. МацюкА.Р.