Поняття «принцип» у перекладі з латинської мови означає «початок», «першооснова», «первинність». З давніх давен прин-цип вважався підвалиною, фундаментом будь-якої соціальної си-стеми (в тому числі правової), вимоги якого поширювалися на всі явища, що належали до цієї системи. Принципи не формулюють конкретних прав і обов'язків і не завжди забезпечені конкретни-ми законодавчими санкціями, однак від того, на яких принципах заснований правовий порядок, можна значною мірою судити про характер самої держави (демократична, тоталітарна тощо).

Провідна роль принципів забезпечується прямим чи непря-мим їхнім закріпленням у нормах права. Ті засади, що не за-кріплені у правових приписах, можуть вважатися лише ідеями права, і належать вони до сфери правосвідомості, їх іноді назива-ють «правовими принципами», що передують створенню системи права. У свою чергу, принципи права можуть бути прямо сформу-льовані в законодавстві або ж випливати з його загального смис-лу. При цьому вони стають орієнтиром правотворчої і правозастосовчої діяльності органів держави [16, c. 198].

Значення принципів у праві обумовлюється тим, що вони:

мають властивість вищої імперативності, універсальності, за-гальнозначущості, їм притаманні стійкість і стабільність протя-гом невизначено тривалого часу;

спрямовують розвиток функціонування всієї правової системи;

зумовлюють напрями правотворчої, правозастосовчої та іншої юридичної діяльності;

виступають найважливішим критерієм законності дій грома-дян, посадових осіб та інших суб'єктів права;

сприяють подоланню прогалин у праві;

впливають на рівень правосвідомості в суспільстві.

Система принципів базується на їх стійкому зв'язку між особами. Реалізуючи ту чи іншу правову норму, необхідно враховувати принципи всієї правової системи, які надають їй єдиної спрямованості.

Принципи права можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного вираження (тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені);

б) за сферою дії (в одній чи в кількох галузях, праві в цілому);

в) за змістом.

За формою нормативного вираження принципи можна роз-поділити на такі, що закріплені в міжнародних та внутрішньодержавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві. За сферою дії вирізняють загальноправові, міжгалузеві, галузеві та принципи правових інститутів. За змістом бувають загально-соціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи. Можлива й інша класифікація, пов'язана з дослідженням специфічних принципів, властивих певним структурним спільностям, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, історичні та ін. Розглянемо деякі з них.

3.2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним, економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні виступати універсальним критерієм становлення національних правових систем. Вони закріплені в міжнародних правових документах і і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав.

Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продуктивної взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з кращих досягнень людства. Будучи визнаними загальнолюдськими і закріплені в міжнародно-правових документах, ці принципи стають обов'язковими для всіх держав (наприклад, принципи, закріплені в Статуті Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року, в Заключному Акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, Декларації про принципи міжна-родного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року та ін.).

Статут Міжнародного Суду згідно зі ст. 38 оперує категорією «загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями», які характерні лише для держав з демократичною і гу-маністичною орієнтацією. При цьому буває досить важко з'ясу-вати, про які принципи йдеться: про принципи права, які визна-ються усіма націями, більшістю держав, групою держав з демократичним режимом, чи про інші. Водночас прогресивна правова думка сформулювала такі загальні засади, які не можуть реалізу-ватися незалежно від принципів організації і функціонування всієї соціальної системи, включаючи і правову. До них належать принципи гуманізму, демократизму, справедливості, свободи, рівноправності та інші, тобто ті, без яких право не може функ-ціонувати [2]. Кожен з них знаходить свій вияв як у системі права в цілому, так і в окремих його галузях та інститутах.

Принцип гуманізму — одна з найважливіших ціннісних ха-рактеристик цивілізованого суспільства, що визнає благо люди-ни, його право на свободу, щастя, виявлення своїх здібностей критерієм прогресивності соціальних інститутів.

Цей принцип у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Мрії про щастя, справедливість і людяність відомі з глибокої давнини і сформувалися в систему гуманістичних поглядів в епоху Відрод-ження. У недалекому минулому нашої держави ідеали гуманізму асоціювалися із звільненням трудящих від експлуатації, з рево-люційним рухом пролетаріату і становленням системи соціаліс-тичного права. Однак ідеї гуманізму мають загальнолюдський (загальноцивілізаційний) характер. У праві прояв принципу гу-манізму означає закріплення у правових формах відносин між людиною, державою і суспільством на основі визнання самоцінності людської особистості, невід'ємності її прав.і свобод, пова-жання її гідності, захисту від свавільного втручання у сферу осо-бистого життя. Принцип гуманізму в прдві знаходить своє втілен-ня в цілому ряді нормативних положень різноманітної галузевої належності, таких як: ніхто не може бути безпідставно заарешто-ваним або утримуватися під вартою; батьки зобов'язані утриму-вати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуван-ню, іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують йо-го гідність, видам примушування і покарання; заборона допуску преси і публіки на судовий розгляд з міркувань моралі.

Принцип демократизму прямо випливає з принципу народо-владдя. Однак ідея права полягає у прагненні окремої людини до відносної свободи від влади — державної, особистої і навіть народної. Тому в праві принцип демократизму проявляється шляхом закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади, в здійсненні правової політики, у створенні й удосконаленні законодавства.

Принцип справедливості передбачає його