Окрім змагальності, буржуазний тип процесу характеризується началами усності, гласності і безпосередності, які в своїй сукупності повинні допомогти встановленню в суді матеріальної істини.

Більш менш повне усунення в процесі станових національних, релігійних і расових привілеїв підкріплювали ідею формальної рівності всіх громадян перед законом.

Начало публічності (або офіційності) теоретики завжди визначали в якості одного з основних принципів процесу. В це поняття вкладалося нібито властиве буржуазному процесу підкорення всієї діяльності органів державного обвинувачення і суду безособовій волі закону, що виражає публічний інтерес, незалежність цієї діяльності від волі окремих громадян – потерпілих і обвинувачених, а отже, і рівність всіх громадян перед кримінальним законом. Іноді теорія виділяла звідси як керівне начало діяльності прокуратури – законність (так звана німецька теорія lega-litatsprinzip). Насправді проведення начала „публічного інтересу” в діяльності суду і прокуратури відкривало широку можливість в одних випадках енергійно переслідувати обвинувачених, в інших випадках припиняти почате переслідування або не порушувати його. Теоретичне узагальнення такого неоднакового підходу знайшло свій вираз у відстоюванні „принципу доцільності” в діяльності прокуратури, а іноді і суду [15, с. 45].

Послідовне застосування цього принципу у фашистському кримінальному процесі привело до повного заперечення законності і прав громадян. До першої ж світової війни принцип доцільності уживався в буржуазній теорії в якості поправки до надмірно суворого проведення начала законності, направленій на „економію каральних заходів” у випадках незначних правопорушень.

Таким чином, в пору розквіту панування буржуазії тип буржуазного процесу, спрямований, як і вся система буржуазного права, на підтримку, розвиток, укріплення експлуатації найманої праці, характеризувався рисами формальної демократії, зокрема формальною рівністю всіх громадян перед законом і визнанням кожного обвинуваченого суб’єктом процесу, що „вільно” використовує засоби боротьби з обвинувачем. При цьому теорія буржуазного процесу звичайно підкреслювала, що в обвинуваченого ніби є деяка процесуальна перевага (так звана „презумпція невинності”; відсутність обов’язку доведення, в деяких державах непорушність виправдувального вироку суду присяжних).

Не можна не відзначити, що і система оцінки доказів, що базувалася на внутрішньому переконанні, характерна для буржуазного типу процесу, і система оскарження (комбінація апеляції з касацією), а в англо-американському процесі ще і система судових прецедентів, обумовили широкий розвиток судової діяльності адвокатури. Без участі її представників жоден обвинувачений не був в змозі навіть з деякими примарними шансами на успіх, вести боротьбу і з висококваліфікованим юристом – обвинувачем і з судом, тобто реально використати проголошені в буржуазних конституціях і кодексах свої процесуальні права.

1.2. Типологія кримінального процесу

Поняття моделі процесу відображає практичний підхід до побудови судочинства, бо модель (від лат. modulus – міра, зразок) – це перш за все зразок для його практичного відтворювання. Модель – поняття широке, воно охоплює будь-який зразок або схему, незалежно від ступеня її спільності. В теоретичному плані поняття моделі може бути відображене через загальнонаукові категорії “типу” і виду. Поняття типу в сучасній науці нерозривно пов’язане з поняттям типології, тобто методу наукового пізнання, в основі якого лежить розчленовування систем об’єктів і їх подальше угрупування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу. Типологія служить одним з найважливіших засобів пізнання об’єкту і створення його теорії. В науковому пізнанні застосовуються різні її форми. Зокрема, розрізняють ідеальну, морфологічну і порівняльно-історичну типології. Метод ідеальних типів – це створення абстрактних конструкцій, граничних логічних понять, що не мають прямої аналогії в реальності, і використовуються для дослідження причин і характеру відхилень історичної дійсності від ідеальної моделі. Навпаки, морфологічна типологія припускає пошук якогось реального відбитку, що визначає побудову вхідних в систему об’єктів, які вивчаються. Цей відбиток служить як би вихідною точкою, зразком для вироблення похідних форм, що становлять все різноманіття реальних виявів досліджуваного феномена. Разом з тим важливо підкреслити, що будь-який тип, у тому числі і морфологічний, є завжди в тій чи іншій мірі спрощеною моделлю дійсності [32, с. 112].

Проте не слід тоталізувати поняття спрощення. Якщо для ідеальних типів воно полягає в конструюванні логічної фікції, ніде не втіленої в чистому вигляді, то при морфологічній типології спрощення задовольняється лише тим, що в характеристиці архетипу опускаються випадкові і другорядні деталі, інше ж існує в реальності.

Доповнюючи ідеальну типологізацію порівняльно-історичним методом, одержуємо разом з типами досліджуваного явища поняття його видів. Ідеальні конструкції не можна вважати ізольованими від реального життя – інакше вони були б абсолютно непотрібні. Ідеальні типи тому і називаються ідеальними, що в основі їх лежить якась логічна абстракція. Але це істотна логічна абстракція, вона відображає об’єктивні закономірності генези предмету у формі, відвернутій від поворотів історичного процесу, теоретично вільній від всього випадкового і другорядного. Проте навіть в очищеному і випрямленому (ідеальному) вигляді об’єктивні закономірності предмета не виключаються із загального потоку розвитку. Тому ідеальні типи змінюються у ході розгортання історичного процесу, знаходячи нову якісну визначеність на кожному його етапі. Тим самим ідеальний тип насищується новими ознаками, а значить, конкретизується стосовно різних етапів свого розвитку. Порівняння ознак цих історичних етапів і приводить до поняття видів.

В теорії судочинства в якості ідеальних типів фігурують поняття змагального і розшукового процесів. Жодна реальна кримінально-процесуальна система не знає змагальних або розшукових процедур в їх абсолютно чистому вигляді. Кожен позитивний порядок процесу,