Не міг не відбитися на змісті галузевих принципів відхід від класового трактування права, а також загальні тенденції до гу-манізації й демократизації правової системи в цілому.

3.5. Принципи правових інститутів

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інсти-туту. Іноді їх ототожнюють з загальноиравовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування прин-ципів окремих інститутів права. Разом з тим принципи окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову кате-горію І виступають конкретизуючим елементом системи загаль-них принципів права.

Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві відповідає ціла система принципів, які є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гу-маністичною орієнтацією, зокрема:

законність покарання в розумінні конкретного його прояву;

визначеність покарання у вироку суду;

обґрунтованість і обов'язковість його мотивування у вироку;

гуманність конкретного покарання, яке не може спричиняти фізичних страждань засудженому або принижувати його люд-ську гідність;

індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпеці злочинця (врахування особи винного);

справедливість покарання, яка адекватна небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства про карність вчинків певного роду.

Інститутам цивільного процесу: позовному провадженню, провадженню у справах, що випливають з адміністративно-пра-вових відносин, інституту судового рішення, перегляду цивільних справ, виконання судових рішень і багатьом іншим, відповідає своя система принципів, адекватна принципам права в цілому, а також указаної галузі, що і зумовлює їх нормальне функціону-вання. Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:

виконання судових рішень державними виконавцями;

швидке й реальне виконання судових рішень;

мирова угода у виконавчому провадженні;

диспозитивність виконавчого провадження;

повернення стягнення на майно боржника та ряд інших.

Різноманітність розглянутих принципів дозволила дослідни-кам дійти висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи мо-жуть виводитися з соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.

ВИСНОВОК

Отже, під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або і те і інше разом узяте.

Соціальне призначення права формується, складається з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб, соціальних необхідностей суспільства створюються закони, направлені на закріплення певних відносин, їхнє регулювання або охорону. Соціальне призначення права полягає у врегулюванні, впорядкуванні суспільних відносин, наданні їм належної стабільності, створенні необхідних умов: для реалізації прав громадян і нормального існування громадянського суспільства в цілому.

Таким чином, функція права - це вияв його іманентних, специфічних властивостей. У функції акумулюються такі властивості права, які витікають з його якісної самостійності як соціального феномена:

1) Функція права витікає з його суті і визначається призначенням права в суспільстві. Функції - це "свічення" сутності права в суспільних відносинах. В той же час будучи виявом іманентних властивостей суті, функції не зводяться до них і не є простою їхньою "проекцією". Не можна механічно зв'язувати функції і сутність права.

2) Функція права - це такий напрям його впливу на суспільні відносини, потреба в здійсненні якого породжує необхідність існування права як соціального явища. В цьому сенсі можна сказати, що функція характеризує напрям необхідної дії права, тобто такого, без якого суспільство на даному етапі розвитку обійтися не може (регулювання, охорона, закріплення певного виду суспільних відносин).

3) Функція виражає найбільш істотні, головні риси права і направлена на здійснення основних задач, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку.

4) Функція права є, як правило, напрямом його активної дії, що упорядковує певний вид суспільних відносин. Тому однією з самих найважливіших ознак функції права є її динамізм.

5) Постійність як необхідна ознака функції характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії. Про постійний характер функції права можна говорити в тому сенсі, що вона постійно властива праву. Але це не означає, що незмінним залишається механізм і форми її здійснення, які змінюються і розвиваються відповідно до потреб практики.

Принципи права – це загальні вимоги до суспільних відносин і їх учасників, а та-кож як вихідні керівні засади, відправні установлення, що вира-жають сутність права і випливають з ідей справедливості й свобо-ди, а також визначають загальну спрямованість і найістотніші ри-си діючої правової системи. Принципи права можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного вираження (тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені);

б) за сферою дії (в одній чи в кількох галузях, праві в цілому);

в) за змістом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України від 28 червня 1996 року.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні пра-ва, ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII ( 2148-08 ) від 19.10.73.)

Закон України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 23, ст.161)

Регламент Верховної Ради України ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 35, ст.338 ).

Постанова Верховної Ради України „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 46, ст.621 )

Коментар до Конституції України. К.: 1996. 376 с.

Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. - М.: Юристъ, 1999. -