Кодифікація права в Україні в першій половині XVIII століття

ПЛАН

Стр.

ВСТУП.....................................................................................................................3

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОДИФІКАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІІ СТОЛІТТЯ..................................4

2. ЗВІД ЗАКОНІВ «ПРАВА, ЗА ЯКИМИ СУДИТЬСЯ МАЛОРОСІЙСЬКИЙ НАРОД».........................................................................7

3. ІНШІ СПРОБИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА У ХVІІІ СТОЛІТТІ..................................................................................................10

4. КОДИФІКАЦІЯ ОКРЕМИХ ГАЛУЗЕЙ ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ..................................12

4.1. Цивільне законодавство..............................................................................12

4.2. Кримінальне законодавство.......................................................................16

4.3. Процесуальне законодавство.....................................................................22

ВИСНОВОК..........................................................................................................27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................28

ВСТУП

У першій чверті XVIII ст. у процесі динамічного розвитку суспільно-політичного і правового життя України виникла гостра потреба спочатку інкорпорації, а потім і кодифікації права України. У той час на території України використовувалася велика кількість найрізноманітніших джерел права, норми яких нерідко дублювалися чи суперечили одна одній, що створювало певні труднощі для їх застосування. Ще більше ускладнилась обстановка у зв'язку з поширенням в Україні (спочатку в окремих районах, а згодом по всій території) російського законодавства. Мало значення й те, що українські феодали прагнули зрівнятися у правах із російським дворянством.

Царське самодержавство, обмежуючи правомочність гетьмана, обмежувало водночас і його законодавчу владу, а отже, і можливості України підтримати й зберегти власну систему права.

Спочатку робота з кодифікації здійснювалася приватними особами, котрі займалися систематизацією нормативної бази окремих інститутів та галузей права, наприклад створення «ручних книг» для судів. Під ручними книгами розуміли збірники законів, створені шляхом неофіційної інкорпорації (в порядку приватної систематизації).

Звичайно, така форма систематизації не могла мати великого практичного значення. Для ефективного та однакового застосування правових норм необхідно було створити державну організацію, яка б отримала повноваження не тільки звести в одне ціле чинні тоді на території Російської імперії нормативно-правові акти та їх приписи, але й була б уповноважена припинити дію тих норм, які застаріли та не відповідали тодішнім державницьким настроям.

Завданням даної роботи буде з’ясування особливостей протікання кодифікаційних процесів в Україні першої половини ХVІІІ століття, аналіз основних кодифікаційних актів того часу та висвітлення характерних рис основних галузей права.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОДИФІКАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІІ СТОЛІТТЯ

Початком активної діяльності щодо кодифікації права в Україні першої половини ХVІІІ століття можна вважати створення за указом імператриці Анна 28 серпня 1728 р. кодифікаційної комісія для створення Зводу законів. До такої комісії входило місцеве українське населення. За 15 років роботи над Зводом склад її неодноразово змінювався. Комісія працювала переважно в Глухові - столиці України і гетьманській резиденції того часу. Комісія сама встановлювала для себе порядок роботи, хоча суперечки з цього приводу не припинялися протягом усього часу роботи над Зводом. Спочатку членів комісії було 12, а з 1738 р. їх стало 18. Росія намагалася вплинути на перебіг кодифікації через включення до складу комісії людей, на яких можна було б здійснювати тиск. Тому князю Шаховському було надано право призначати членів комісії з числа представлених йому кандидатів. У 1735 р. було прийнято рішення про несплату жалування членам комісії на тій підставі, що вони, працюючи в Глухові, можуть забезпечувати себе за рахунок власних коштів. Очевидно, що за такої умови в комісії могли працювати лише заможні люди [14, c. 299].

Робота в комісії посувалася повільно, бо її членів часто відволікали для виконання інших державних справ. Першим головою комісії був генеральний суддя І. Борозна. Його змінив Я. Лизогуб. Члени комісії належали до старшинсько-шляхетської верхівки й обіймали високі посади в козацько-адміністративній системі, здебільшого вони були високоосвіченими людьми й фахівцями в галузі права. В комісію також входили представники духовенства.

Чимало упорядників Зводу були вихованцями Києво-Могилянської академії. Один із членів комісії, генеральний хорунжий Н. Ханенко навчався в Києві та за кордоном, в його бібліотеці було багато творів європейських юристів. Члени комісії перекладали польські, німецькі та латинські джерела на сучасну на той час державну мову. Цей переклад на доступну для населення мову також був завданням кодифікаторів.

Упорядники Зводу більше за все використовували «Порядок» (це та версія Магдебурзького права, яку найчастіше застосовували в судах Польщі, Литви та України).

Члени комісії добре володіли законодавчою технікою. Упорядники Зводу створили свою власну систему розміщення матеріалів, відмінну від системи Литовського статуту та інших джерел, що були використані комісією. Створений ними Звід будувався за чіткою системою, складався з 30 розділів, які поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів. Користування Зводом полегшувалося тим, що він супроводжувався алфавітним реєстром, в якому викладався короткий зміст артикулів.

Упорядники Зводу прагнули до чітких формулювань. Щоб забезпечити читачам ясне розуміння норм Зводу, їх доступність, вони включали в Звід пояснення значення цитат та юридичних термінів.

У 1743 р. після завершення роботи над Зводом усі 18 членів кодифікаційної комісії власноручно його підписали. Цим вони брали на себе відповідальність за зміст Зводу. У такому вигляді Звід був надісланий на затвердження цариці Єлизаветі. Є відомості, що Сенат одержав Звід і всі матеріали до нього 17 липня 1744 р [7, c. 136]. Однак Звід не був офіційно затверджений, бо його зміст мав розбіжності з намірами самодержавної влади.

Відомо, що після 1743 р. робилися спроби поновити роботу над Зводом. У 1756 р. Єлизавета звеліла повернути цей Звід гетьману Розумовському, щоб він переглянув його з точки зору відповідності сучасним (тим, що існували на той час) умовам. Останні відомості належать до вересня 1758 p., коли за велінням гетьмана Розумовського була скликана генеральна старшина в Глухові для вирішення питання про перегляд Зводу. Проте знову виникли