У науці висловлюється думка, що Звід був забутий навмисно, що відповідало політиці Катерини II щодо України. Катерина II хотіла підпорядкувати кодифікацію українського законодавства загальній роботі з кодифікації загальноросійського права, у зв'язку з чим у 1767 р. вона зібрала Уложенну комісію, до складу якої входили й представники України [15, c. 280-281].

2. ЗВІД ЗАКОНІВ «ПРАВА, ЗА ЯКИМИ СУДИТЬСЯ МАЛОРОСІЙСЬКИЙ НАРОД»

У 1743 р. з'явився збірник, який називався «Права, за якими судиться малоросійський народ». До недавнього часу це визначне джерело права перебувало в забутті, хоча свого часу його повернув науці та юридичній громадськості український вчений Л Ф. Кістяківський.

Певно, тому царський уряд, погодившись на проведення кодифікаційних робіт, не санкціонував їх результати по закінченні цих робіт. А втім, завдяки цінному змісту цього документа, його об'єктивній відповідності суспільно-політичному становищу України його норми застосовувалися судами України і впливали не тільки на правову практику, а й на суспільно-політичне життя України. Тому доцільно детальніше зупинитися на цьому документі.

Перший текст Кодексу з власним коментарем видав у 1879 р. професор Київського університету А. Ф. Кістяківський. Напередодні Великої Вітчизняної війни молодий учений В. Д. Місяць знову повернувся до дослідження Кодексу, присвятив йому кандидатську дисертацію. В наш час вивчали і вивчають Звід професори Л.П.Ткач, В.С.Кульчицький. У 1997 р. Інститут держави і права AН України опублікував Звід за редакцією академіка Ю. С. Шемшученка. Велику вступну статтю написав старший науковий співробітник К. Вислобоков. Багато уваги приділили дослідженню Зводу А. Яковлів, М. Слабченко, М. Чубатий, В. Рауделюнас та ін [12, c. 164].

Норми Зводу розташовувалися за такою системою і відображали такі галузі права, що в основному склалися на той час:

державне право;

кримінальне право;

цивільне право;

процесуальне право.

Розділ 1 - це свого роду вступний закон, що визначає компетенцію і сферу чинності Зводу. Закон убачав призначення «Прав...» у тому, щоб застосовувати їх в усіх справах, які підлягали «суду і розправі».

За сферою дії Звід поширювався на дві категорії населення: природних малоросіян і немалоросіян. Категорія природних малоросіян - це «малоросійські обивателі та весь без винятку малоросійський народ», тобто основна маса міського та сільського населення, за винятком приватницьких селян.

У розділі 2 визначена форма державного правління, а саме роль і прерогатива монарха в державі. Зазначається, що влада монарха є вищою, від єдиного Бога визначена, тому всі статути й укази монарха повинні виконуватися усіма його підданими з повагою і покорою і ніхто, крім монарха, законів та інших прав не може встановлювати. Не має сумнівів, що під час формування цього пункту упорядники виходили з «Правди монаршей» Феофана Прокоповича, який проголошував владу монарха як таку, що походить від Бога, коритися якій велить сам Бог. Можливо, упорядники спеціально вже на початку Зводу помістили цю норму, щоб продемонструвати лояльність до царської влади і Росії й цим викликати спокійне, доброзичливе ставлення до інших норм Зводу, які передбачали самоврядування України у складі Російської імперії.

З огляду на це, ймовірно, зовсім не випадково розділ вельми невизначено говорить про владу гетьмана. Не дивно, що за такої ситуації не приділили уваги гетьманській владі, тим більше, якщо Згадати, що в період роботи кодифікаційної комісії влади гетьмана в Україні не було.

Далі в розділі державного права визначається суспільна структура України. Все населення поділялося на дві основні категорії: місцеві (тутешні) і чужоземці. Місцеві, у свою чергу, поділялися на вільних і невільних. Чужоземці благородного походження прирівнювалися до відповідних розрядів місцевого населення.

Найбільший інтерес для науки історії держави і права становлять розділи цивільного і кримінального права.

Відносно детально Звід регулював цивільні правовідносини, чітко визначав основні інститути цивільного права, характеризував суб'єктів цивільного права, об'єкти, право власності, договірне право.

Розділ, присвячений процесуальному праву, в першій своїй частині регулював судоустрій, а в другій - судочинство.

Судоустрій, за Зводом, засновано на поєднанні влади судової і адміністративної, на давніх порядках і звичаях Малоросії.

Звід установлював чітку ієрархію судів, визначав їхню компетенцію, підсудність, судові штати. Звід знав інститут адвокатури.

Звід не проводив відмінності між процесом цивільним і кримінальним. Форма процесу була обвинувально-змагальною, вирішальну роль у ній відігравала ініціатива сторін. Водночас Звід знав і елементи слідчого процесу, зокрема як докази використовувались документи і тортури. Вельми детально розглядалися основні стадії процесу [9, c. 42].

Зрештою, цей Звід був типовим кодексом феодального права, яке забезпечувало економічне панування українських феодалів - козацької старшини і шляхти.

Спроби упорядників Зводу затвердити самоврядування України не вдалися, тому що царський уряд суворо стежив, щоб на Україні зберігалася влада Росії.

Оскільки Звід не задовольнив потреби України у всебічному правовому урегулюванні її суспільно-економічного і політичного життя, то в Україні були зроблені нові спроби систематизації права.

3. ІНШІ СПРОБИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА У ХVІІІ СТОЛІТТІ

Генеральний суддя Ф. Чуйкевич уклав збірник «Суд и расправа в правах малороссийских...». Бунчуковий товариш, він багато років служив у Генеральному суді, але не був ученим, нічого нового, оригінального він не пропонував. Це була лише нова спроба систематизації українського права. «Суд и расправа» створювалися поступово. В основному збірник був завершений в 1750 p., а остаточно - в 1758 р. Головне джерело - Великий Литовський статут. Ф. Чуйкевич був добре обізнаний також із законодавством гетьманів України й указами російського уряду, широко використовував статті Б.Хмельницького, Д. Многогрішного, Д. Апостола тощо [1, c. 7-8].

Цю свою працю Чуйкевич