Метою праці Чуйкевича було створення системи статутових судів на зразок судової системи Литовського статуту. Він пропонував гетьману заснувати в усіх 10 полках посади суддів земських, замкових і межових, щоб вони діяли сепаратно (окремо) на підставі законів малоросійських, складали присягу, вступаючи на посаду, і в справи один одного не втручалися. Праця Чуйкевича розвивала ідею Б. Хмельницького про статутові суди. Вона вплинула на реформу Генерального суду, яка була проведена в 1760 р.

Наступною спробою приватної кодифікації українського права другої половини XVIII ст. став збірник «Книга Статут и прочие права малороссийские», упорядкований у 1764 р. юристом-практиком В. П. Кондратьєвим [5, c. 271].

Основним джерелом цієї праці, як і попередньої, був Литовський статут 1588 р. Крім нього, джерелами були Магдебурзьке право («Порядок»), екстракт Статуту, польське законодавство, законодавство гетьманів Д. Многогрішного і Д. Апостола, звичаєве право.

Збірник, упорядкований В. П. Кондратьєвим складався з таких частин: 1) про докази; 2) про строки; 3) про процес; 4) про апеляцію; 5) про виконання судових рішень; 6) про посаг і віну; 7) про давність земську; 8) про апеляцію в Статут; 9) про суд польовий, підкоморський та комісарський.

У другій половині XVIII ст. повний текст Литовського статуту для українського юриста-практика був уже малозрозумілим і конструкцією, і поняттями. Тому й виникла необхідність у скороченому викладенні матеріалу Статуту і впорядкуванні відповідного збірника. Так на підставі «Книги Статут...» з'являється «Экстракт».

«Экстракт» - це переказ тексту Великого Литовського статуту в «стислому» вигляді.

Автор «Экстракту» невідомий. Очевидно, це вища посадова особа Генерального Суду або Генеральної канцелярії, бо «Экстракт» широко застосовувався судами України.

Академік Н. П. Василенко вважав, що «Экстракт» міг виникнути в часи гетьманства Д. Апостола або К. Розумовського, в часи сильної гетьманської влади в Україні, коли велика увага приділялася систематизації українського права, спрощенню правової системи.

Для юристів «Экстракт» мав дуже велике значення, бо допомагав орієнтуватися в Литовському статуті, знаходити відповідний артикул і правильно застосовувати його на практиці.

«Экстракт» мав два списки. Один належав В. П. Кондратьеву і входив до його збірника. Другий - невідомого походження. Він застосовувався в Гадяцькому полку, а також у Генеральній військовій канцелярії в Глухові. Обидва списки близькі за змістом і були видані в 1767 р. В. П. Кондратьєвим.

Наприкінці XVIII ст. робилися й інші спроби інкорпорації і кодифікації українського права, але вже в нових умовах - могутнього тиску на нього з боку російського законодавства.

4. КОДИФІКАЦІЯ ОКРЕМИХ ГАЛУЗЕЙ ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ

4.1. Цивільне законодавство

Основну увагу цивільно-правове регулювання приділяло праву власності на землю.

З другої половини XVII ст. в Україні почався процес перерозподілу землі. Верхівка (насамперед козацька старшина, шляхта та реєстрове козацтво) поспішала утвердитися в правах власності на землю як основу феодального господарювання. Джерелом цього права були: освоєння пустищ, купівля-продаж, спадщина, пожалування (в тому числі одержання на ранг), давність володіння, а також захоплення земель, що раніше належали польським магнатам. Важливим джерелом одержання землі українськими феодалами стали пожалування земельних володінь і одержання класного чину на службу царю [2, c. 157].

Як у російському, так і в українському праві існували два різновиди феодальної власності на землю: земля, одержана «на вічність» - вотчина, та рангова - на зразок маєтку. У зв'язку зі стабілізацією полково-сотенної системи поширювалася рангова земельна власність.

Землю на ранг надавали не тільки гетьман, а й полковники. На ранг старшина наділялася і від царського уряду, при цьому розмір земельних наділів залежав від посадового становища.

Як і в Росії, в Україні тривав процес зближення правового режиму рангових земель з правовим режимом вотчин. Ідеться про передачу рангових земель у спадщину за умов, що нащадки нестимуть службу.

У 1729-1730 p.p. гетьманом Лівобережної України Д. Апостолом було проведено «Генеральне слідство по маєтності», метою якого був облік земельної власності для встановлення титулу землеволодіння, пов'язаного з рангом землеволодільця. У результаті значна кількість рангових земель перейшла у повну спадкову власність козацької старшини, шляхти та російських поміщиків. Своєрідною платою панівним верствам України за ліквідацію гетьманства стали царський маніфест 1765 р. та урядова інструкція 1766 р., за якими на Лівобережжі здійснювалося генеральне межування, що остаточно закріпило феодальне землеволодіння козацької старшини, шляхти та поміщиків. У подальшому у 1769-1781 p.p. межування було проведене на Слобожанщині, Катеринославщині та Херсонщині.

У XVIII ст. право власності на землю в Правобережній Україні належало виключно феодалам. Тільки вони могли вільно розпоряджатися землею, за винятком тих випадків, котрі спеціально передбачалися законом (наприклад заборона дарувати землю церкві). Тривалий час зберігався майорат - система успадкування, коли нерухоме майно переходило неподільним до старшого в роді або до старшого з синів померлого. Майоратні маєтки вилучалися з цивільного обороту, їх не можна було заповідати, дарувати, продавати, дробити між нащадками.

У першій половині XVIII ст. ще зберігалася «займанщина» - земельна власність, набута правом першого зайняття вільних або кинутих земель, що не стали власністю старшин чи шляхти. Звичаєве право на займанщину з окремими змінами діяло майже до середини XVIII ст. і лише у 1766 р. було ліквідовано у процесі реалізації генерального межування.

У другій половині XVII ст. набула нового змісту форма подвірного землекористування, регламентованого нормами литовського права та нормами звичаєвого права,