а) військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби у запас або відставку у зв’язку з його непридатністю до неї за станом здоров’я у мирний час або взагалі;

б) військовозобов’язаний підлягає звільненню з навчальних, перевірних або спеціальних зборів з подальшим звільненням з військової служби у відставку у зв’язку з його повною непридатністю до неї за станом здоров’я.

Законодавство передбачає випадки обов’язкового і факультативного звільнення від кримінальної відповідальності,

Видами обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності, у тому числі особи, яка вчинила військовий злочин, є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з: 1) дійовим каяттям (ст. 45); 2) примиренням винного з потерпілим (ст. 46); 3) закінченням строків давності (за деякими винятками) (ст.49); 4) наявністю підстав, передбачених Особливою частиною КК; 5) амністією (ст. 86); 6) помилуванням (ст. 87). І Особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 45 КК лише за умови, що: 1) вона вперше вчинила злочин; 2) цей злочин відноситься до злочинів невеликої тяжкості; 3) після вчинення злочину вона вчинила комплекс таких дій: а) щиро покаялася; б) активно сприяла розкриттю злочину; в) повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду [38; с.783].

Перші дві умови є обов’язковими і для звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК. Крім того, вказана особа має примиритися з потерпілим та відшкодувати завдані нею збитки або усунути заподіяну шкоду. Оскільки серед військових злочинів невеликої тяжкості потерпілий є обов’язковою ознакою лише одного злочину, передбаченого ч. 1 ст. 405 КК, а погроза, як правило, не тягне заподіяння збитків, то фактично особа, яка вперше вчинила цей злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності за умови публічного вибачення, прийнятого потерпілим.

До військових злочинів невеликої тяжкості відносяться: основний склад невиконання наказу (ч. 1 ст. 403), ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом (ч. 1 ст. 409), необережного знищення або пошкодження військового майна (ч. 1 ст. 412), а також марнотратство або втрата військового майна (ч. ч. 1, 2 ст. 413), погроза щодо начальника (ч. 1 ст. 405) та незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними (ст. 435).

Норми ст. ст. 45 і 46 КК мають імперативний характер, а тому, якщо суд (суддя) на стадії попереднього розгляду справи або розглядаючи справу в судовому засіданні, встановить вказані у ст. ст. 45 або 46 КК обставини, він зобов’язаний у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством, закрити кримінальну справу щодо винної особи у зв’язку з її дійовим каяттям або примиренням з потерпілим. Згоди винної особи в такому разі не потрібно, оскільки про неї свідчить сама наявність дійового каяття або примирення з потерпілим [12].

Якщо потерпілий не побажав примиритися з винною особою, яка щиро покаялася у вчиненому, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду, винна особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК.

Звільнення військовослужбовців за підстав, зазначених у ст. 46 КК, слід відрізняти від закриття кримінальної справи на підставі п. 6 ст. 6 КПК. В останньому випадку йдеться не про звільнення від кримінальної відповідальності, а про наявність обставини, яка виключає провадження в кримінальній справі.

Наявність у військовослужбовця не знятої або непогашеної судимості за вчинення злочину будь-якого ступеня тяжкості, а так само вчинення військовослужбовцем злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину вперше позбавляє суд можливості застосувати щодо нього норми ст. ст. 45 і 46 КК, оскільки вони застосовуються лише до осіб, які вперше вчинили злочин і лише за умови, якщо цей злочин є злочином невеликої тяжкості [35, с.93].

За ст. 49 КК особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності за умови, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули відповідні строки, встановлені у цій статті.

Основними критеріями розмежування підстав для звільнення винних у вчиненні злочинів осіб від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності є ступінь тяжкості вчиненого злочину, який встановлюється з урахуванням положень ст. 12 КК, а в деяких випадках – санкцій статті Особливої частини КК.

При цьому має значення встановлена в законі ієрархія видів покарань за ступенем їх тяжкості. Так, для військовослужбовців менш суворим основним покаранням, ніж обмеження волі (див. п. 1 ч. 1 ст. 49 КК), є арешт, службові обмеження для військовослужбовців, громадські роботи. Серед норм про військові злочини норми, де законодавець обмежився б застосуванням лише таких санкцій, відсутні. Відтак, мінімальний строк давності, який може бути застосовано до осіб, які вчинили військові злочини, становить три роки (п. 2 ч. 1 ст. 49 КК). При цьому, хоча в цьому пункті і не зазначено такого виду основного покарання, як тримання в дисциплінарному батальйоні, однак визначальним для його застосування є можливість за конкретною санкцією закону призначити покарання у виді або обмеження волі, або позбавлення волі [12].

Давність взагалі не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у ст. ст. 437– 439 і ч. 1 ст. 442 КК.

Випадки обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності передбачені ч. 2