У деяких випадках пояснення щодо такого підходу випливають також із відповідних норм самого КК або інших законів України.

Так, за змістом Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» поняття «проходження військової служби» не охоплює собою поняття «проходження зборів», а останнє є лише видом виконання військового обов’язку в запасі. Тому військовозобов’язані можуть виконувати лише окремі обов’язки військової служби і не несуть відповідальність за злочини проти порядку проходження військової служби (ст. ст. 407–409). Військовозобов’язані не можуть нести відповідальність за дезертирство (ст. 408) і тому, що вони фактично не можуть ухилитися від військової служби (тим більше – назавжди). За цими ж причинами військовозобов’язані не несуть відповідальність за ухилення від військової служби шляхом самокалічення або симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману, а також за відмову від несення обов’язків військової служби (ст. 409). Терміни проходження зборів військовозобов’язаними звичайно не є тривалими: термін навчальних зборів для військовозобов’язаних першого розряду не перевищує двох місяців, а для військовозобов’язаних другого розряду – одного місяця, термін перевірних зборів для усіх військовозобов’язаних не перевищує десяти днів, а термін спеціальних зборів – двох місяців. Тому військовозобов’язані зазвичай і не вчинюють цих злочинів, а частіше ухиляються від проходження зборів взагалі, за що несуть відповідальність за ч. 2 ст. 337 КК [12].

Подібними причинами пояснюється і відсутність відповідальності військовозобов’язаних за марнотратство, а також втрату або зіпсування виданих для особистого користування предметів обмундирування або спорядження внаслідок порушення правил їх зберігання (ч. 1 ст. 413): проходження військовозобов’язаними зборів не є тривалим, кількість вказаних предметів та їх загальна вартість звичайно є незначними, і, крім того, військовозобов’язані (як і військовослужбовці) за вчинення зазначеного діяння несуть матеріальну відповідальність у повному кратному розмірі.

Нарешті, практично неможливим є вчинення військовозобов’язаними будь-яких військових злочинів в умовах воєнного стану, у тому числі злочинів, передбачених ст. ст. 427, 429–435, оскільки з початком воєнних дій усі військовозобов’язані призиваються на військову службу по мобілізації і стають, таким чином, військовослужбовцями.

За викрадення (шляхом крадіжки, грабежу), розбій, привласнення, вимагання військового майна, заволодіння ним шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем військовозобов’язані несуть відповідальність за відповідними статтями розділу VI Особливої частини, а за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, бездіяльність влади, недбале ставлення до служби – за статтями розділу XVII Особливої частини КК [12].

За таким підходом загальне положення ст. 401 про те, що військовими злочинами визнаються передбачені вказаним розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження останніми навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів, не порушується. Адже за багатьма іншими статтями цього розділу, крім ст. ст. 407-–410, ч. 1 ст. 413, ст. ст. 427, 429–435, військовозобов’язані дійсно несуть відповідальність нарівні з військовослужбовцями.

Слід також зазначити, що до військовозобов’язаних, як це випливає із ст. 58, ч. 2 ст. 60 і ст. 62, не можуть бути застосовані таки види покарань, як службові обмеження і тримання в дисциплінарному батальйоні. Крім того, арешт вони не можуть відбувати на гауптвахті. Разом з тим, до них, на відміну від військовослужбовців строкової служби, можуть бути застосовані громадські роботи і обмеження волі, а також, на відміну від усіх військовослужбовців – виправні роботи.

До інших осіб, визначених законом, треба відносити:

а) військовослужбовців військових прокуратур і відповідного управління Генеральної прокуратури України, військових судів і військової палати Верховного Суду України, військових комісаріатів, а також службових осіб Державної фельд’єгерської служби Державного комітету зв’язку та інформатизації України, які мають військові звання;

б) військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки, Управління державної охорони, Прикордонних військ України, які відповідно до законів України на час виконання певних завдань працюють на штатних посадах в інших установах, підприємствах, організаціях;

в) військовослужбовців, яких за їх згодою відряджено до органів виконавчої влади, на підприємства і в організації, що виконують роботу в інтересах оборони держави та її безпеки (наприклад, до Національного космічного агентства України, до апарату Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України, до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України тощо);

г) військовослужбовців адміністративного та професорсько-викладацького складу навчальних закладів, що входять до системи Міністерства освіти і науки України (Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Військово-інженерного інституту при Подільській державній аграрно-технічній академії, військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, Львівського військового ордена Червоної Зірки інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного при Національному університеті «Львівська політехніка» тощо);

д) військовослужбовців, які проходять службу в українських миротворчих контингентах – військових підрозділах Збройних Сил України, інших військових формувань, що направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях, у тому числі військових підрозділах, котрі входять до складу об’єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних миротворчих операціях (українсько-польський спільний батальйон тощо);

е) військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань і цивільних установ України, які є миротворчим персоналом, направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях і не входять до складу миротворчого контингенту (військові спостерігачі, радники, штабні офіцери тощо);

ж) військовополонених, яких Україна тримає у полоні. Згідно з міжнародним законодавством, вони підкоряються законам, статутам і наказам, які діють в