збройних силах держави, що тримає їх у полоні. Остання має право приймати судові заходи щодо будь-якого військовополоненого, котрий вчинить порушення цих законів, статутів чи наказів. Проте військовополонені не несуть відповідальності за втечу з полону, спробу такої втечі і співучасть у ній. Крім того, виходячи з постулату, що представники іноземних держав не можуть бути представниками органів військового управління Збройних Сил чи інших військових формувань України, військовополонені, навіть офіцери та генерали, не є суб’єктами військових службових злочинів за КК України (у разі вчинення ними, наприклад, нестатутних методів впливу або насильства щодо інших військовополонених, які є підлеглими для них, вони можуть нести відповідальність за ч. 2 ст. 431 або за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти особи) [35; с.354].
Треба, однак, зазначити, що українські військовополонені, яких тримає інша держава – учасниця відповідної Конвенції, і в полоні залишаються військовими службовими особами України, оскільки законодавством України не визначено іншого, і за вчинення військових службових злочинів під час полону можуть нести відповідальність за ст. ст. 423-426 КК.
Незважаючи на те, що особи керівного та рядового складу органів міліції, податкової міліції та деяких інших державних органів за своїм соціальним і правовим захистом прирівнюються законодавством до військовослужбовців, що в цих органах діють дисципліна та відносини підлеглості, близькі до військових, що для працівників цих органів встановлюються спеціальна форма одягу, схожа на військову, спеціальні звання тощо, все це не дає підстав прирівнювати зазначених осіб до військовослужбовців. Вказане стосується і осіб, які займають посади міністра оборони і його заступників, якщо ці особи є цивільними. Відповідно, такі особи не є суб’єктами військових злочинів. Не є військовослужбовцями і, відповідно, суб’єктами військових злочинів військові ліцеїсти. Незважаючи на те, що вартову службу несуть працівники відомчої воєнізованої охорони, а вахтову – моряки торговельних суден, вони не є суб’єктами злочину, передбаченого ст. 418, так само як і суб’єктами інших військових злочинів.
Суб’єктом військових злочинів особа може бути тільки у відповідних часових межах, які визначені у ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» – після початку і до закінчення проходження військової служби. Початком проходження військової служби вважається: а) день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину – для призовників і офіцерів, призваних із запасу; б) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо) – для військовозобов’язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом; в) день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу – для громадян, які добровільно вступають на військову службу; г) день призначення на посаду – для громадян, які прийняті на військову службу до Служби безпеки України [24].
Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу. Разом з тим особа, яка вчинила злочин проти встановленого порядку несення військової служби під час її проходження (військовозобов’язаний – під час проходження зборів), підлягає притягненню до відповідальності за такий злочин і після звільнення з військової служби (закінчення зборів).
1.2. Порівняльна характеристика злочинів проти
встановленого порядку несення військової служби за чинним КК та КК 1960 року
Нині діючий Кримінальний кодекс України (точніше його Особлива частина) вміщує перелік тридцяти чотирьох складів злочину, що охоплюються Розділом ХІХ „ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ)” вказаного кодексу. Раніше цей розділ мав назву „ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ”.
Якщо говорити про порівняльну характеристику військових злочинів за Кримінальним кодексом 1960 року та діючим нині кодексом, то слід зазначити про зміну самого визначення злочину як такого. Так, згідно діючого Кримінального кодексу України (ст.11), злочином є передбачене цим кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Раніше визначення злочину містилося у ст. 7 КК і формулювалось як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну чи економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене кримінальним законом діяння, яке посягає на правопорядок [12].
Слід відзначити, що деякі склади злочинів, які були виокремленні окремими статтями у Кримінальному кодексі 1960 року, знайшли своє відображення в діючому кодексі але об’єднані в один склад злочину , а отже містяться в одній статті Особливої частини. Так, наприклад, такі склади злочину як „Погроза начальникові” та „Насильницькі дії щодо начальника”, відповідно ст.ст.235 і 236 Кримінального кодексу 1960 року, знайшли своє відображення в діючому кодексі, а саме, у статті 405 „Погроза або насильство щодо начальника”.
Деякі склади злочину , які містились у Кримінальному кодексі 1960 року не були перенесені до положень нині діючого кодексу. Це стосується ст.237 „Образа підлеглим начальника або начальником підлеглого”, ст. 239 „Самовільна відлучка”, ст.242 „Самовільне залишення частини в бойовій обстановці”, ст. 244 „Промотання або втрата військового квитка”, ст.254-1 „Халатне ставлення до служби”.
Окремі військові злочини у порівнянні з їх визначенням Кримінальним кодексом 1960року, отримали нове „звучання” у діючому законодавстві. Так, якщо стаття 243 Особливої частини раніше діючого кодексу мала назву „Ухилення від військової служби шляхом членоушкодження або іншим способом” то тепер даний вид злочину характеризується як „Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом”; стаття діючого раніше КК