статтями Особливої частини Кримінального кодексу України, необхідною є наявність так званих факультативних ознак суб’єктивної сторони вчинення злочину. Слід зазначити, що безпосередня вказівка на наявність таких ознак у самому формулюванні складу злочину, робить наявність таких ознак обов’язковою умовою. В протилежному випадку склад злочину буде відсутнім. Наприклад, характеризуючи злочин, передбачений статтею 405 Кримінального кодексу України „Погроза або насильство щодо начальника”, слід зазначити, що з суб’єктивної сторони злочин вчинюється тільки з прямим умислом. Обов’язковою ознакою злочину є мотив: погроза або насильство щодо начальника здійснюються через невдоволення службовою діяльністю начальника взагалі або невдоволення його конкретним вчинком чи рішенням, прийнятим у зв’язку із виконанням ним обов’язків з військової служби. Оскільки вказані обов’язки не передбачають вчинення начальником незаконних дій або прийняття незаконних рішень, то погроза або насильство щодо начальника, вчинені у зв’язку з його незаконною діяльністю, не можуть кваліфікуватися за ст. 405 КК: військовий правопорядок у цих випадках не порушується. Так само не можуть кваліфікуватися за цією статтею погроза або насильство щодо начальника, вчинені на прохання цивільних осіб або на ґрунті особистих неприязних відносин (помста за поведінку, яка мала місце до призову на військову службу, ревнощі, підозра в крадіжці особистих речей тощо).
Якщо в попередньому випадку мова йшла про мотив злочину, як кваліфікуючу ознаку, то, до прикладу, характеризуючи склад злочину, передбачений статтею 408 Кримінального кодексу України „Дезертирство” такою ознакою виступає мета вчинення злочину. Дезертирство завжди вчинюється з прямим умислом. Крім того, обов’язковою ознакою цього складу злочину є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби не протягом трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди розірвати правовий зв’язок з державою, який зумовлено виконанням військового обов’язку.
Фактичними обставинами, які вказують на таку мету, можуть бути (часто в сукупності): а) неодноразовість попередніх ухилень від військової служби, а також вчинення військовослужбовцем до моменту дезертирства іншого злочину, за який він притягується чи може бути притягнутий до кримінальної відповідальності; б) знищення чи викидання ним військової форми і військового квитка, зміна зовнішності та вжиття інших заходів щодо приховування своєї належності до армії; в) підроблення документів чи придбання підложних документів і проживання на нелегальному становищі; г) працевлаштування; д) створення сім’ї; є) часта зміна місця проживання; е) злочинна діяльність під час дезертирства; ж) спроба виїхати за кордон; з) втеча після затримання; и) невжиття жодних заходів щодо повернення у військову частину або щодо з’явлення у військкомат за наявності можливості для цього; і) втеча з поста зі зброєю тощо. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Один лише факт тривалого (два і більше місяців) незаконного перебування поза межами місця служби ще не може свідчити про мету ухилитися від військової служби взагалі (наприклад, військовослужбовець, який вчинив необережне вбивство іншого військовослужбовця, переховується від помсти з боку його товаришів, і чекає, коли вони будуть звільнені у запас).
Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби — безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії повинні кваліфікуватись як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не може утворювати множинність злочинів.
Суб’єктами військових злочинів можуть бути:
а) військовослужбовці Збройних Сил України;
б) військовослужбовці Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України;
в) військовослужбовці військових формувань, утворених відповідно до законів України;
г) особи, щодо яких є спеціальна вказівка в законодавстві України;
д) військовозобов’язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
Таким чином, закон виділяє два види суб’єктів військових злочинів – військовослужбовців і військовозобов’язаних під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
Військовослужбовці – особи, які проходять військову службу. Це солдат, матрос, сержант, старшина, прапорщик, мічман, офіцер. До військової служби притягуються тільки громадяни України, які досягли певного віку і не старші граничного віку перебування на військовій службі.
Початком проходження строкової військової служби вважається день явки призовника до військового комісаріату для відправки до військової частини, установи, військового навчального закладу, на підприємство або організацію Міністерства оборони. Закінчення цієї служби – день отримання військовослужбовцем документів від військової частини про звільнення в запас на підставі наказу про відрахування його зі списку особового складу частини. Курсанти військових навчальних закладів проходять військову службу з дня зарахування до цього закладу.
Початок служби офіцерського складу, прапорщиків і мічманів визначається: а) для тих, хто перебуває на дійсній військовій службі – в день підписання наказу про присвоєння відповідного військового звання; б) для тих, хто зараховується на дійсну військову службу із запасу – в день залишення місця служби, зазначений у розпорядженні військового комісаріату. Закінченням проходження військової служби цих військовослужбовців вважається день, з якого наказом по військовій частині вони виключені зі списків особового складу. Аналогічним чином визначаються початок та закінчення військової служби військовослужбовців за контрактом [35, с.295].
Військовозобов’язаний – особа, яка перебуває у запасі. Для військовозобов’язаних, призваних на навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори, початком та закінченням служби є відповідно перший день фактичного перебування