2) іноземці та особи без громадянства, які не і проживають постійно в Україні і вчинили злочини за її межами, підлягають відповідальності за КК України як виняток, тобто лише у випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами України або коли вчинений ними злочин, передбачений КК України, є особливо тяжким злочином проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Принцип громадянства має значення для застосування КК України у випадках вчинення злочинів за межами України, коли на момент виявлення злочину чи встановлення винного останній перебував на території України або був виданий їй [38, с.712].

Випадками, коли громадяни України, відповідно до її міжнародних договорів, не підлягають відповідальності за КК України у разі вчинення ними злочину за її межами (принцип покровительства) є, наприклад, відповідні положення Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій. Згідно з цією Угодою українські військовослужбовці спільного українсько-польського миротворчого батальйону у разі вчинення ними злочину на території Польщі несуть кримінальну відповідальність не за КК України, а за КК Польщі, якщо злочин не пов’язаний з виконанням службових обов’язків, або, хоча й пов’язаний з виконанням таких обов’язків, але не спрямований виключно проти майна чи безпеки України або виключно проти особи чи майна іншого члена Збройних Сил України або цивільного персоналу України [11].

Ч. 1 ст. 10 конкретизує положення ст. 25 Конституції України, відповідно до якого громадянин України не може бути виданий іншій державі за жодних обставин, у тому числі в разі вчинення ним злочину за межами України [11].

Умова про те, що передача має бути передбачена міжнародним договором, означає, що за відсутності такого багатостороннього чи двостороннього договору передача відбутися не може (питання про передачу не може бути вирішене і в дипломатичному порядку), і містить у собі інші, додаткові умови При цьому умови, за яких особа може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду, і умови, за яких особа може бути передана іншій державі для відбування покарання, звичайно, є дещо різними. Крім того, різними можуть бути і додаткові умови видачі або передачі, визначені тим чи іншим міжнародним договором України.

Так, відповідно до умов, визначених Європейською конвенцією про видачу правопорушників і Додатковими протоколами до неї, видача не здійснюється, якщо злочин, у зв’язку з яким особа запитується, розглядається, зокрема, як військовий, тобто він не є злочином за звичайним кримінальним правом. При цьому видачу за вчинення загальнокримінальних злочинів, що також є військовими злочинами, може бути здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом. Погодившись із таким визначенням військових злочинів, Україна Законом про ратифікацію даної Конвенції і Протоколів до неї залишила за собою право вирішувати в кожній окремій справі, задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника, а також зобов’язалась здійснювати видачу лише тих осіб, які вчинили злочини, що караються позбавленням волі на строк не менше одного року або більш суворим покаранням. Україна може відмовити у видачі іноземця і з огляду на те, що за її законодавством злочин вважається частково вчиненим на її території (див. ст. 6 КК, ст. 7 Конвенції). Вказаною Конвенцією передбачені й інші обставини, які можуть перешкодити такій видачі [3].

РОЗДІЛ ІV. Звільнення від кримінальної відповідальності за

вчинення злочинів проти встановленого порядку несення військової служби

Відповідно до ч. 4 ст. 401 КК особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 КК із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Останнє, зокрема, означає, що судове рішення, яким особу звільнено від кримінальної відповідальності, направляється відповідному командиру (начальнику), який має право накладати дисциплінарне стягнення на даного підлеглого і несе відповідальність за невиконання цього судового рішення. При цьому слід мати на увазі, що згідно із ст. ст. 87, 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення на військовослужбовця має бути накладено не пізніше ніж через десять діб, починаючи з дня, коли командирові стало відомо про правопорушення, а у разі проведення розслідування – з дня його закінчення. Дисциплінарне стягнення, як правило, виконується негайно, а у виняткових випадках – не пізніше ніж через місяць з дня його накладення [38, с.698].

Отже, військовослужбовець (військовозобов’язаний) у разі вчинення військового або іншого злочину може бути звільнений судом від відповідальності у зв’язку з:

1) дійовим каяттям (ст. 45);

2) примиренням винного з потерпілим (ст. 46);

3) передачею на поруки (ст. 47);

4) зміною обстановки (ст. 48);

5) закінченням строків давності (ст. 49);

6) актом помилування (ст. 87);

7) у випадках, передбачених Особливою частиною КК, – а також судом або у встановленому законом позасудовому порядку;

8) на підставі закону про амністію (ст. 86) [12].

При цьому, за загальним правилом, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із вчиненим військовим злочином поєднується із застосуванням до військовослужбовця (військовозобов’язаного) дисциплінарного стягнення. У разі вчинення військовослужбовцем (військовозобов’язаним) іншого, не військового злочину, звільнення його від кримінальної відповідальності застосування дисциплінарного стягнення не тягне.

Проте, на наш погляд, словосполучення «може бути», застосоване у ч. 4 ст. 401 КК, характеризує відсутність імперативності не тільки щодо звільнення від кримінальної відповідальності, а й щодо вимоги про застосування заходів, передбачених