Віктимологічна профілактика

ПЛАН

Стр.

ВСТУП 3

1. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКТИМОЛОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ 4

2. МІСЦЕ ВІКТИМОЛОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ В ПРОФІЛАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ 12

3. ОБ’ЄКТИ ТА СУБ’ЄКТИ ВІКТИМОЛОГІЧНОЇ

ПРОФІЛАКТИКИ 16

ВИСНОВОК 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 28

ВСТУП

Стратегія боротьби зі злочинністю у світі загалом і в нашій кра-їні зокрема переходить до системного впливу на неї, тобто втілю-ються в життя комплексні програми загальносоціальних та кримі-нально-правових заходів протидії цьому негативному явищу. Вітчиз-няні кримінологи зробили вагомий внесок у результати таких розро-бок. Але поки що їх зусилля спрямовані переважно на опрацювання заходів впливу на злочини та осіб, які їх вчиняють. Жертва ж зло-чину, як правило, залишається поза увагою. Як наслідок, до цього часу немає повного обліку потерпілих, а тому не вивчаються їх со-ціально-демографічні, соціально-рольові, морально-психологічні, психічні та правові характеристики, роль у генезисі злочинної пове-дінки, розмір заподіяних їм збитків тощо. Заходи віктимологічної профілактики часто мають фрагментарний характер, а особа потер-пілого розглядається лише як джерело інформації про злочин і зло-чинця та як сторона кримінального процесу.

Разом з тим у зарубіжних країнах з кінця 40-х років XX ст. пос-лідовно втілюється ідея захисту жертв злочинів від протиправних дій злочинців та свавілля державних чиновників. Б. Мендельсон, Г. Гентіг, Г. Елленбергер у той час започаткували дослідження ме-ханізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспек-тів. Вони сформулювали новий науковий напрям — віктимоло-гію, як систему знань про жертву злочину.

Враховуючи сучасні тенденції розвитку злочинності у нашій країні, вітчизняні науковці все частіше зосереджують свою увагу на віктимологічну профілактику як особливий вид соціальної профілактики. Однак, сьогодні не можна однозначно ствердно сказати про те, що даний інститут кримінології належним чином розроблений у юридичній науці. У зв’язку з цим, завданням даної роботи буде розкрити його поняття та систему, місце у діяльності органів внутрішніх справ, а також суб’єкти та об’єкти віктимологічної профілактики.

1. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКТИМОЛОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ

Виникненню віктимології як окремого кримінологічного вчення сприяли такі обставини:

а) соціальні та політичні зміни, що сталися після Другої світової війни;

б) руйнування традиційних інститутів соціальної солідарності в результаті урбанізації та міграції;

в) зміна ролі сім'ї у суспільстві;

г) зростання безробіття (як легального, так і прихованого);

д) зменшення гарантованих законом можливостей особи для компенсації шкоди від злочинних посягань;

є) обмеженість традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців.

Остання обставина спонукала правоохоронні органи якомога активніше використовувати можливості віктимологічної профілактики, головною метою якої є зниження ризику стати жертвою злочину [21, c. 10]. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих тощо. Наприклад, у ФРН — це широко відоме громадське об'єднання "Біле кільце", у США — Національна асоціація з надання допомоги жертвам та комітет "Жінки в боротьбі з погрозами зґвалтування". На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів та інші. В Україні 1997 р. теж був створений правозахисний центр "Ла Страда — Україна", який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками. Головною метою центру є запобіжна робота серед жінок, які збираються за кордон, стосовно того, як не потрапити в тенета секс-бізнесу і не стати жертвами торгівців людьми [7, c. 59].

Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схвалення і в Організації Об'єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Крім тлумачення термінів "жертва злочину" та "жертва зловживань владою", Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих:

1) впровадження у національне законодавство держав—членів ООН міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;

2) кримінально-правова реституція жертвам, їх сім'ям або утриманцям;

3) компенсації жертвам з державних і недержавних фондів;

4) надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місцевих джерел.

Більшість розвинутих країн ухвалила низку нормативно-правових актів, спрямованих на захист прав жертв злочинів. У Європі з 1950 р. щорічно 22 лютого проводиться День підтримки жертв злочинів. Саме в цей день у Великій Британії було опубліковано Хартію підтримки потерпілих від злочинів. У США закон про права потерпілих від злочинів був прийнятий у 1980 р. Згідно з цим законом вони мають право: одержувати всю потрібну інформацію про види допомоги; вносити свої пропозиції про розміри і форми компенсації шкоди. Жертви злочину мають право не лише на відшкодування збитків самим винним, а й у порядку державної компенсації.

У США створено Національну організацію допомоги жертвам злочинів, при Міністерстві юстиції функціонує Департамент допомоги таким жертвам. У 1984 р. був заснований Федеральний фонд допомоги жертвам для додаткового фінансування двох головних національних програм. Перша програма розрахована на утримання державних, громадських і приватних служб; друга — на забезпечення штатів додатковими коштами для виплати потерпілим державної компенсації за шкоду, заподіяну злочином [3, c. 74].

Деякі подібні до цього зрушення відбуваються і в Україні. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак в умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються у повному обсязі. Таку ситуацію могло б змінити на краще створення державного фонду для відшкодування збитків потерпілим від злочинів. Це б посилило соціальну захищеність людини, оздоровило моральну