Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 р. законів України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" та "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів". У цих законах визначено не лише права та обов'язки осіб, щодо яких здійснюються відповідні заходи безпеки, а й названо види цих заходів і порядок їх здійснення. Крім того, Комплексна програма профілактики злочинів на 2001—2005 p.p., затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 p., містить низку заходів щодо захисту життя, здоров'я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань. Програма визначає, що основними напрямами такої діяльності є:—

виявлення каналів незаконного обігу і крадіжок вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин з метою запобігання злочинним посяганням проти особи і суспільства, терористичним актам;—

посилення контролю за суб'єктами господарювання, що мають ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;—

проведення обліку житла, де проживають особи похилого віку, самотні, визнані недієздатними, психічно хворі, хворі на наркоманію і алкоголізм, з метою запобігання фактам знущання над ними, незаконного відчуження їхнього житла;—

розробка заходів запобігання порушенням діяльності страхових, інвестиційних, пенсійних фондів, які залучають кошти громадян;—

проведення паспортизації під'їздів багатоповерхових жилих будинків і гуртожитків для запровадження їх охорони, технічного захисту, системи термінового зв'язку постів охорони з міліцією тощо [5, c. 32-34].

Оскільки виникненню злочинного наміру та вчиненню злочину в багатьох випадках сприяють особистісні характеристики потерпілого, його поведінка і стосунки із злочинцем, то під час розробки та реалізації запобіжних заходів мають бути враховані проблеми зниження віктимної схильності окремих осіб. Поведінка людини та окремих груп населення за своєю природою може бути віктимною, тобто ризикованою, необачною, легковажною, розпутною, провокаційною, нарешті, небезпечною для самих себе. Тому не викликає сумніву той факт, що потенційні потерпілі теж потребують профілактичного впливу.

Ефективність віктимологічної профілактики неможлива без аналізу значного потоку відповідної інформації, яка дає змогу всебічно враховувати криміногенні чинники (як загальні, так і стосовно конкретного злочину). Місце, час, способи вчинення злочинів, найтиповіші категорії осіб, втягнутих у них в якості злочинців або потерпілих, — усе це треба ґрунтовно знати при організації попереджувальної роботи. Вивчення зібраної інформації дає можливість виявляти типових потенційних потерпілих, що може здійснюватися у трьох напрямах:

1) від ситуації, коли, аналізуючи обстановку, "виходять" на конкретних віктимологічно вразливих у цій ситуації осіб;

2) від злочинця, коли шляхом вивчення його зв'язків або типової поведінки визначається коло його потенційних жертв;

3) від потерпілого, коли конкретна особа виявляє підвищені вік-тимні якості [13, c. 156].

Важливим засобом загальної віктимологічної профілактики є правове виховання. Практика свідчить, що деякі злочини стали можливими у зв'язку з правовою неосвіченістю потерпілих. Позитивний ефект досягається роз'яснювальною роботою серед населення, особливо тієї його частини, яка характеризується підвищеною віктимністю. Тут важливо поширювати відомості про осіб, які внаслідок своєї необачності стали жертвами злочинів, активніше використовувати радіо, телебачення, періодичну пресу. Виступаючи з лекціями і бесідами, працівники правоохоронних органів повинні звертати увагу на обставини віктимного характеру, рекомендувати бути пильнішим, додержуватися правил безпеки, критичніше ставитися до своїх вчинків.

Індивідуальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні осіб з підвищеною віктимністю і проведенні з ними профілактично-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних посягань [2, c. 114]. Прийоми і методи індивідуальної віктимологічної профілактики достатньо відомі. Проте зазначимо, що вони, як правило, зводяться лише до захисно-виховної роботи з громадянами, які стали потерпілими. Робота з виявлення осіб із підвищеною віктимністю практично не ведеться. Така однобічність у віктимологічній профілактиці зумовлена головним чином відсутністю спеціальних методик виявлення осіб з підвищеною віктимністю і суб'єктів, які здійснюють цей вид профілактики.

Індивідуальна віктимність виявляється у різних формах. Скажімо, у потерпілих від шахрайства і зґвалтувань вона виражається в байдужій, аморальній, а то й провокуючій поведінці; від кишенькових крадіжок — у легковажній поведінці. Звичайно, знання віктимологічних обставин і чинників, що призводять до злочинів, поліпшення економічної ситуації у країні й удосконалення законів аж ніяк не гарантують того, що не знайдуться неуважні й безтурботні громадяни, які можуть стати жертвою злочину. Проте це не означає, що зменшення віктимності окремих людей є марною справою. Тут можливе використання двох взаємопов'язаних напрямів у рамках індивідуальної віктимологічної профілактики: а) виявлення осіб з підвищеною віктимністю; б) корекція віктимності в окремих громадян [9, c. 63].

Виявлення осіб з підвищеною віктимністю, тобто тих, хто потребує профілактичного впливу, є, по суті, і прогнозуванням їхньої віктимної поведінки. Таке прогнозування дуже складне. Обсяг і якість інформації мають забезпечуватися вивченням не лише соціально-демографічних і правових ознак конкретної особи, а й даних, що характеризують особливості її поведінки.

У зв'язку з цим особливого значення набуває методологічне забезпечення названої проблеми. Методологія прогнозування індивідуальної віктимної поведінки дістає своє втілення насамперед у принципах прогнозування. Одним з них є принцип можливості того чи іншого розвитку подій. Сутність його полягає в тому, що при оцінці явища, істинність якого невідома, треба керуватися найімовірнішою і найприйнятнішою інтерпретацією.

З можливістю прогнозування тісно пов'язаний принцип відносності. Передбачення певних явищ не може бути абсолютним. У зв'язку з цим співвідношення пов'язаних між собою явищ, що залежать від прогнозованого об'єкта та обсягу інформації про нього, визначає рівень відносності результатів прогнозу. Ще одним принципом є системність. У широкому розумінні він означає, що передбачення віктимної поведінки є ланкою в системі прогнозування загальної поведінки людини.