Суди здійснюють попереджувальну діяльність у двох формах — процесуальній і позапроцесуальній. У свою чергу процесуальні заходи поділяються на три групи: кримінально-процесуальні; адміністративно-процесуальні; цивільно-процесуальні. Зміст позапроцесуальних форм полягає у виступах перед трудовими колективами, засобах масової інформації про стан злочинності; підготовці відповідних матеріалів для державних органів; направленні окремих ухвал; звітах суддів перед населенням про свою роботу.

Формами попереджувальної діяльності органів юстиції є: організаційне керівництво діяльністю суддів; методичне забезпечення юридичних служб підприємств та адвокатури; проведення правової пропаганди і правового виховання громадян. Органам юстиції, на

відміну від інших спеціальних суб'єктів, підвідомчі тільки заходи загальної профілактики.

Основними формами попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ є:

1) реєстрація та своєчасне розкриття злочинів;

2) профілактичний облік осіб, щодо яких є загроза вчинення злочину;

3) розробка комплексних планів віктимологічної профілактики на території обслуговування;

4) інформування державних органів про стан злочинності, її тенденції та детермінанти;

5) координація діяльності і надання методичної допомоги громадським формуванням;

здійснення правової пропаганди серед населення [16, c. 157-159].

ВИСНОВОК

Отже, віктимологічну профілактику, на наш погляд, можна визначити як систему взаємопов'язаних, організаційно забезпечених державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення і усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою злочину

Залежно від цілей і завдань віктимологічна профілактика має три рівні: загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний.

Загальносоціальний рівень включає заходи, пов'язані з вирішенням соціально-економічних і культурно-виховних завдань, спрямованих на усунення чи нейтралізацію факторів, що сприяють процесу віктимізації людей.

Спеціальний рівень — це здійснення державними органами, громадськими об'єднаннями та окремими громадянами заходів, які мають своєю спеціальною метою попередження злочинів шляхом недопущення реалізації віктимних властивостей окремих груп осіб (підлітків, людей похилого віку, представників деяких професій тощо).

Індивідуальний рівень охоплює профілактичні заходи щодо осіб, які, враховуючи їх поведінку або сукупність характеристик як осіб, можуть з великою ймовірністю стати жертвами злочинів. Ці заходи спрямовані на підвищення захисних реакцій, а також забезпечення особистої, майнової та іншої безпеки цих громадян.

Об'єктом віктимологічної профілактики є: фактори, що формують індивідуальну чи масову віктимність; обставини віктимної ситуації та процес віктимізації.

Систему суб'єктів віктимологічної профілактики становлять:

1) органи державної влади і місцевого самоврядування. Вони визначають основні напрями, завдання та функції профілактичної діяльності, забезпечують функціонування та реалізацію регіональних і місцевих програм;

2) правоохоронні органи всіх рівнів. Вони забезпечують безпосереднє здійснення заходів спеціальної та індивідуальної віктимологічної профілактики (особиста охорона, охорона житла, майна тощо);

3) підприємства й установи різних форм власності, громадські формування та окремі громадяни.

Всі суб'єкти віктимологічної профілактики об'єднані єдиними цілями, а також інформаційними, координаційними і правовими зв'язками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Алексеев А. И., Сахаров А. Б. Причины преступлений и устранение их органами внутренних дел. — М., 1985.

Голина В. В. Криминологическая профилактика, предотвращение и пресечение преступности. — К., 1989.

Гошовський М. І., Кучинська О. П. Потерпілий у кримінальному процесі України. — К., 1998.

Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний аспекти). — К., 1998.

Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Попередження провокуючої (віктимної) поведінки потерпілого // Проблеми кримінальної віктимології. — К., 1994.

Зелинский А. Ф. Криминология. — Харьков, 2000.

Квашис В. Е. Основы виктимологии. Проблемы защиты прав потерпевших от преступлений. — М., 1999.

Кравченко Ю. Ф. Міліція України. — К., 1999.

Криминология / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, Г. М. Миньковского. — М., 1994.

Криминология: Учебник для юрид. вузов / Под ред. В. Н. Кудрявцева В. Н., В. Е. Эминова. — М., 1995.

Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявцева, проф. В. Е. Эминова. — М., 1997.

Криминология: Учебник для юрид. вузов / Под общей ред. д-ра юрид. наук, проф. А. И. Долговой. — М., 1999.

Кримінологія. Особлива частина: Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман; За ред. І. М. Даньшина. — Харків, 1999.

Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн. / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилишин, О. М. Джужа та ін. / За ред. В. Г. Лихолоба. — К., 1996. — Кн. 1: Загальна частина.

Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій: У 2-х кн. / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилишин, О. М. Джужа та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. — К.: НАВСУ, 2000. — Кн. 2: Особлива частина.

Курс кримінології: Загальна частина. Підручник: У 2—х кн.. / За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.

Максимов С. В. Эффективность общего предупреждения преступлений. — М., 1992.

Міжнародні акти про права людини: Зб. документів. — М., 1998.

Мойсюк О. М. Віктимологічна профілактика порушень правил безпеки дорожнього руху (ст. 215 КК України): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1999.

Ривман Д. В. О виктимологической профилактике преступлений // Вопросы профилактики преступлений. — Л., 1977.

Туляков В. А. Виктимология: социальные и виктимологиче-ские проблемы. — Одесса, 2000.