ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………………с. 3

1. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ……………………………………………………………………...с. 4

2. ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ………………………………………………………..с. 10

3. КОНЦЕПЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ……………………………….с. 17

4. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА В СФЕРІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ….с. 23

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..с. 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….…с. 31

ВСТУП

Державна служба – це механізм здійснення цілей та завдань держави. Реалізуючи свої функції, державна служба має стати таким інститутом, через який реалізується демократична сутність держави, підтримується нормальна життєдіяльність суспільства, а державний апарат слугує потребам суспільного розвитку.

Державна служба є важливим соціально-правовим явищем і може бути досліджена з різних точок зору: політичної, соціальної, організаційної, психологічної, етичної, соціологічної.

Сьогодні необхідне більш чітке визначення понять „державна служба”, „державний службовець”, „проходження державної служби”, проведення класифікації державних службовців за рангами та професійно-кваліфікаційними характеристиками, а також визначення на основі проведеного аналізу особливих ознак державної служби та державного службовця, напрямків удосконалення законодавчого регулювання інституту проходження державної служби, окреслити основні напрямки розвитку та вдосконалення такого інституту як державна служба.

Метою даної роботи є визначення проблемних питань розвитку державної служби як інституту, його правового регулювання в Україні, а також подання напрямків можливого вирішення проблем реформування державної служби, а саме, висвітлення основних моментів проведення адміністративної реформи та шляхів удосконалення діяльності органів виконавчої влади.

Державна служба має стати повсякденним каналом зв’язку держави та народу, їх взаємодії, а також виступати лідируючою силою суспільства. Подібний підхід здатний забезпечити тільки такий державний апарат і такий його персонал, який зможе обґрунтовано висувати зрозумілі для людей норми поведінки та праці, організовувати та регулювати соціальну активність громадян, домагатися змін і відстежувати їх соціальну ефективність.

1. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Для розуміння сутності інституту державної служби важливо з’ясувати зміст таких понять, як “державна служба” і “державний службовець”. На жаль, досконалого визначення цих понять український законодавець поки що не винайшов. Чинне законодавство містить визначення, що допускають їх довільне тлумачення [25, с. 28].

Визначень поняття “державна служба” є досить багато. Тому в цей раз можна зупинитись лишень на одному. Отже, державна служба - сукупність таких складових: а) організаційна - система державних органів, на які Конституцією і законами України покладено повноваження щодо виконання завдань і функцій держави; б) процесуальна - правила і процедури, що встановлено законом для прийняття на службу, її проходження, її припинення; в) людська - корпус осіб, яким присвоюються ранги державних службовців.

Щодо терміну “службовець” то він є похідним від терміна “служба” і широко використовується в юридичній літературі. Загальноприйнято вважати, що службовці - це особи, які проходять якийсь певний вид служби (державної, громадської чи комунальної) [34, с. 19].

Службовці виконують специфічні функції в межах суспільного поділу нефізичної праці. Слід розрізняти поняття “працівник” взагалі (будь-яка людина, що заробляє власною працею), “робітник” (працівник, який виконує фізичну працю), “службовець” (працівник, який виконує нефізичну працю).

У радянський період вважалося, що службовці - це працівники нефізичної і розумової праці, що отримують фіксовану заробітну плату. В той час у радянських кодексах про працю вживалися словосполучення “керівники, робітники і службовці”.

Враховуючи законодавчу невизначеність терміна “державний службовець”, та перманентні дискусії щодо визначення поняття “державна служба”, доводиться констатувати, що до цього часу єдиного підходу до розуміння поняття “державні службовці” в Україні не вироблено.

Застосовуються два основних підходи:

1) державний службовець в широкому розумінні - працівник, який здійснює на професійній основі у будь-якій державній установі, закладі, організації, підприємстві суспільно-корисну діяльність та одержує за таку працю заробітну плату;

2) державний службовець у вузькому розумінні - особа, яка перебуває на службі у держави на посаді, віднесеній до державної служби в державному органі або його апараті, з метою здійснення специфічного виду публічної суспільно-корисної діяльності - професійного державного управління або регулювання, за що одержує винагороду з коштів державного бюджету.

Державну службу слід розглядати як складову механізму державного адміністрування, тобто як форму організації діяльності державного апарату з метою безперервного й ефективного здійснення завдань та функцій держави у сферах державного управління і регулювання.

Державна служба відрізняється від усіх інших видів служби своєю публічністю, професійністю, постійністю та функціонуванням у сфері державного управління.

Зміст поняття “державний службовець” безпосередньо залежить від значення базового терміна “державна служба”, і тому, враховуючи суперечливість поглядів учених і практиків, варто продовжити дослідження з метою запропонувати їх більш аргументоване наукове тлумачення [27, с. 15].

Отже, державними службовцями є службові особи, які склали Присягу державного службовця України та проходять державну службу в державних органах (їх апаратах) за рахунок державних коштів з метою реалізації відповідної частини завдань та функцій держави.

Національне законодавство, використовуючи терміни “посадова особа” і “службова особа”, не містить єдиного підходу у визначенні їх співвідношення, що негативно позначається на практиці застосування відповідних норм.

З метою розв’язання суперечностей у законодавстві й подолання неузгодженостей в реалізації відповідних правових норм необхідним є глибоке дослідження змісту понять “посадова” і “службова особа”, що сприятиме встановленню критеріїв їх розмежування.

Поняття “посадова особа” можна дослідити через призму службово-правових відносин, у яких вона перебуває. Характер діяльності державного службовця завжди обумовлений видом і місцем посади у структурі державного органу. Одні державні службовці беруть участь в усіх стадіях управлінського процесу, а інші - лише в окремих. Важливим елементом для визначення ролі особи у службовій діяльності є наявність владних повноважень.

Наявність владних повноважень визначає важливу роль особи в управлінському процесі, надаючи їй реальні важелі впливу на формування органу чи його підрозділу і