Сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.

Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у Законі України “Про державну службу”, а також віднесення до відповідної категорії нових посад проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

2. ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ

Дослідження й удосконалення правового регулювання інституту проходження державної служби неможливе без уточнення змісту понять «посада» і «посадова особа». Адже характерною особливістю організаційної структури державно-правових різновидів соціальних систем є те, що вона постає перед нами як структура соціальних позицій (посад); посада – первинний осередок, вихідна організаційно-структурна одиниця державних органів, державних підприємств, установ, організацій, що визначає службове місце і становище учасників управлінського процесу Тобто посада – одна із ознак організаційного та правовою положення державного службовця.

Аналіз різних точок зору з приводу поняття посади дає змогу зробити наступні висновки.

1. Посада розглядається у нерозривному зв’язку з інститутом служби у державних чи громадських організаціях, тобто традиційним є адміністративний підхід до даної проблеми. Відповідно – ця категорія із усіх осіб, зайнятих суспільно-корисною працею, притаманна тільки службовцям, її необхідність обумовлена тим, що в процесі своєї праці службовець має справу з людьми, впливає на них. Посада має визначити необхідну поведінку службовця у підношенні до інших осіб – обсяг та межі його вплину, прийому, способи, засоби спілкування з людьми по службі тощо.

2. Не дивлячись на різноманітність підходів, два основні напрями у розробці проблеми були закладені В.М.Манохіним [23, с. 123].

Посада – організаційно-правова форма управлінської праці. Двоєдина природа цього поняття розкривається у наступних моментах:

- посада – частина структурного підрозділу, неподільний компонент управлінської структури, тобто виступає організаційною основою системи державного управління. Ця мінімальна межа диференціації управлінських функцій як засіб стабілізації, формалізації діяльності службовця;

- посада – це правове встановлення, тобто створюється та ліквідовується у розпорядчому порядку правовими актами компетентних органів, визначається її назва, місце в службовій ієрархії, організаційно-правові способи заміщення; включається у штатний розклад, у єдину номенклатуру посад службовців; заключає в собі певну частину компетенції відповідного органу – посадових повноважень (прав та обов’язків).

Разом з тим деякі вчені-юристи відзначають, що більш плідним, з урахуванням комплексного характеру управлінських проблем, є міжгалузевий, державно-правовий підхід до поняття посади. Так, Ю.О.Розенбаум характеризує посаду як державно-правове встановлення; І.Л Бачило, зазначає, що міри впливу на органи управління містяться переважно в арсеналі державного права; він звертає увагу на те, що традиційний розгляд посади спричиняє зміщення цього первинного елементу державної служби та визнання держоргану – первинною клітинкою апарату управління, не орієнтує на юридико-статутне розмежування органу та посадові особи, державного службовця [29, с. 163].

З цього приводу слід зазначити таке.

1. Управлінське навантаження притаманне для усіх галузей права. Проте найбільше його відчувають на собі державне та адміністративне. Державне право вивчає управлінські проблеми з точки зору участі в управлінні усіх елементів політичної системи, тобто соціальне управління в широкому розумінні, яке Ю.М.Козлов називає «науковим управлінням суспільством», тоді як адміністративне – правовласне державне управління. Таким чином, немає підстав для превалювання державного права (хоч це і фундаментальна галузь), ігнорування специфіки предмету адміністративного права.

2. Орієнтація в управлінській проблематиці та й у практиці здійснення державної діяльності на посаду та правовий статус посади призвели до знеособлення понять і конструкцій правознавства. У зв’язку з цим виключного значення для подолання технократичних підходів в управлінні набуває всебічне дослідження та використання потенціалу правового статусу посадової особи.

Різні сторони діяльності працівників апарату управління висвітлюються теорією соціального та державного управління. Однак, у першому випадку мова йде про різні позиції розв’язання завдання щодо підвищення продукти інше ті управлінської праці, у другому – розглядається статус тільки керівників – одного з різновидів посадових осіб у державно організованому суспільстві. Питання про з’ясування особливостей правового статусу посадових осіб розглядається у трудовому, господарському праві [9, с. 409].

Однак, традиційно посадові особи розглядаються наукою кримінального права та адміністративістами. При цьому в науці адміністративного права виділення посадових осіб пов’язується насамперед з класифікацією державних службовців.

Вперше серед адміністративістів це питання порушив І.І.Євтихієв, відновивши таким чином, через чверть віку, забуту ідею А.Г.Гойбарга щодо класифікації службовців. Автор запропонував поділити усіх службовців (посадових осіб у широкому розумінні) на: працівників, які виконують виключно господарсько-технічну роботу чи функції підсобного господарського обслуговування; керівних та оперативних працівників, які виконують функції адміністративно-управлінського характеру, здійснення яких пов’язано із прийняттям актів управління, що спричиняють юридичні наслідки (посадові особи у вузькому розумінні). Таким чином, перше в адміністративному праві визначення посадових осіб І.І.Євтихієв сформулював у руслі тенденції розширеного тлумачення: посадова особа – це будь-який службовець, що займає посаду у державній установі чи на підприємстві. Така ініціатива була досить плідною, дала поштовх розвиткові правової думки на шляху відмежування посадових осіб від інших категорій службовців [13, с. 29].

Надалі специфіка посадових осіб вбачалась у їх праві вчиняти юридичне значимі дії, які спричиняють правові наслідки (встановлюють, змінюють чи припиняють правові відносини) і цим вони відрізняються під інших службовців, уповноважених здійснювати матеріально-технічні операції, які не породжують таких наслідків.

Виходячи з цього, необхідно зазначити:

поняття службовець слід відрізняти від поняття службова особа як рід від виду;

службова особа – це державний службовець, що є носієм державно-владних повноважень [25, с. 31].

Іноді зазначене визначення доповнюється вказівкою на те, що такі