Сучасне законодавство також не дає однозначної відповіді на поставлене питання. У Порядку заняття торговельною діяльністю діяльність підприємств громадського харчування віднесено до торговельно-виробничої діяльності, тобто до різновиду торговельної діяльності.

Водночас деякі інші нормативні акти розмежовують підприємства торгівлі і громадського харчування, що, зокрема, вбачається з назви Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі і громадського харчування та послуг" та наступного його змісту [3].

І все ж таки, на наш погляд, за певних умов деякі договори громадян-споживачів з підприємствами громадського харчування (підприємствами, що надають такі послуги населенню) можуть розглядатися також як договори купівлі-продажу, зокрема договори з придбання вже готових продуктів харчування, а тим більше з умовою використання їх поза межами такого підприємства. У цьому разі громадянин, який придбав цей товар, вважатиметься споживачем-покупцем і захист його прав при виявленні недоліків у товарі має здійснюватися за ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів" [5]. Якщо ж громадянин замовляє у підприємства громадського харчування приготувати страви і між замовленням і його виконанням є певний проміжок часу, то укладена угода може мати ознаки договору про надання підрядних послуг. Відповідно до цих відносин слід застосовувати ст. 15 цього Закону.

Крім того, можуть бути й такі угоди, які мають ознаки договору купівлі-продажу і договору про надання громадянам-замовникам додатково тих чи інших послуг (забезпечення місцем та столовими приналежностями для вживання їжі, музичним супроводом, концертними виступами тощо). Тому такі договори підприємств громадського харчування з обслуговування громадян-споживачів є комплексними, що не суперечить законодавству, адже цивільні права та обов'язки можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, що не суперечать йому.

2.2. Порядок укладення договорів купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі

Укладення договорів купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі має певні особливості порівняно із загальними правилами цивільного законодавства, які необхідно чітко встановлювати, оскільки від правильного укладення договору купівлі-продажу, визначення сторонами його змісту може залежати можливість реалізації споживачами захисту своїх порушених прав.

Реалізація товарообігу в роздрібній торгівлі безперечно забезпечується шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу, який є всі підстави визначити як договір роздрібної купівлі-продажу, тобто як один з багатьох різновидів купівлі-продажу. В юридичній літературі поки що не було дано належного визначення поняття договору роздрібної купівлі-продажу. Автори переважно називали лише деякі його особливості, зокрема його обмежений суб'єктний склад, особливий порядок укладення (застосування публічної оферти, встановлення додаткових обов'язків для продавця та додаткових гарантій для покупця тощо) [16, 418-419]. Однак наведення окремих ознак договору роздрібної купівлі-продажу не дає цілісного уявлення про його зміст, що давало б підстави для виділення в самостійний вид договору купівлі-продажу.

Заслуговує на увагу спроба дати визначення договору роздрібної купівлі-продажу розробниками нового ЦК України, в ст. 700 якого зазначається, що "за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, що здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів, зобов'язується передати покупцеві товари, що звичайно призначаються для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його." Майже аналогічне визначення сформульовано в ст. 492 нового ЦК Російської Федерації. Однак у ЦК України, на відміну від ЦК РФ, немає застереження, що мається на увазі продаж товарів уроздріб, що є досить істотною ознакою договору роздрібної купівлі-продажу. У наведеному визначенні під покупцем, на наш погляд, треба розуміти як покупця-громадянина, так і юридичну особу. Цей висновок підтверджується текстом п. З ст. 700 ЦК України, в якому зазначається, що "до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця – фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів". Отже, у ЦК України не заперечується право юридичних осіб набувати за договором роздрібної купівлі-продажу товари для некомерційних потреб. Такий підхід до розв'язання цього питання слід підтримати. Інша справа, що на ці відносини не може поширюватися законодавство про захист прав споживачів, з чим не можна не погодитися [21, c. 507]. Однак у будь-якому разі у визначенні має бути наголошено, що у такому договорі продавцем є такий суб'єкт підприємництва, який продає товари вроздріб. За цих умов є всі підстави вважати зазначені суб'єкти підприємництва роздрібними торговельними підприємствами.

2.3. Права та обов’язки сторін за договором роздрібної купівлі-продажу

Як уже не раз зазначалося, учасниками торговельного обслуговування у роздрібній торгівлі, з однієї сторони, як продавці виступають суб'єкти підприємництва та громадяни-підприємці, а з другої — фізичні особи (покупці). Для продавців, однак, недостатньо бути суб'єктом підприємництва. В необхідних випадках вони мають одержати спеціальний дозвіл (ліцензію).

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" без ліцензії, що її видає Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган, не могла здійснюватися, зокрема, торговельна діяльність у сфері оптової торгівлі та громадського харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів. 23 грудня 1997 р. до Закону України "Про підприємництво" були внесені зміни про скорочення видів ліцензованої діяльності, у тому числі й у сфері торгівлі.

Відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. (зі змінами від 12 липня 1996 р. та від 10 лютого 1998 р.) для деяких видів торгівлі слід