Загалом Правила обміну промислових товарів містили положення, які обмежували права покупців, визначені цивільним законодавством, істотно знижували ступінь їх правової захищеності. Так, покупець, який придбав товар неналежної якості, щодо якого встановлено гарантійний строк, насамперед мав звертатися з вимогою про його ремонт. І лише тоді, коли відремонтовані товари потребували другого чи третього ремонту (залежно від виду товару і складності ремонту) або взагалі не могли бути відремонтовані протягом встановленого часу, покупець мав право обміняти неякісні вироби на інші тієї самої марки з відповідним перерахунком грошової суми або вимагати повернення купівельної ціни, сплаченої під час укладення договору. Тому громадяни (покупці) змушені були насамперед звертатися з вимогами про ремонт неякісних виробів до підприємств-виготовлювачів товарів або до спеціальних гарантійних майстерень, які могли на власний розсуд кваліфікувати складність ремонту та походження поломки виробу таким чином, щоб не допустити його обміну на якісний виріб або уникнути повернення його купівельної вартості. Внаслідок цих та інших штучно створюваних перешкод громадяни досить часто були позбавлені можливості користуватися придбаними ними речами, а торговельні підприємства практично не несли майнової відповідальності перед покупцями за продаж неякісних товарів.

За Правилами обміну промислових товарів покупцеві, який виявив явні недоліки в куплених ним товарах, щодо яких не встановлено гарантійних строків (одяг, тканини, хутро, килими тощо), надавалося право за своїм вибором обміняти цей товар за місцем придбання лише протягом 14 днів або отримати грошову суму за повернену річ. При виявленні у купленій речі прихованих недоліків, підтверджених лабораторним аналізом чи бюро товарних експертиз, покупець мав право на її обмін у магазині протягом шести місяців з дня купівлі. Таким чином, реалізація покупцями в таких випадках своїх прав була поставлена в залежність від характеру недоліків (явні чи приховані), що не узгоджувалося з цивільним законодавством. Не передбачалося Правилами право покупця на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок придбання речі з недоліками.

Правилами обміну промислових товарів покупцеві надавалося право лише обміняти товар належної якості на аналогічний товар (щодо якого не встановлено гарантійних строків), якщо куплений товар не підійшов йому за формою, фасоном, кольором, розміром. Розірвання договору з поверненням товару і його купівельної вартості покупцеві було можливе лише за згодою продавця [19, 362]. Отже, є всі підстави вважати, що чинне законодавство про захист прав споживачів є значно прогресивнішим порівняно з тим, що діяло раніше, незважаючи на його певну незавершеність і недосконалість.

ВИСНОВОК

Отже, реалізація товару у роздрібній торгівлі забезпечується шляхом укладання договору купівлі-продажу, який є всі підстави визначити як договір роздрібної купівлі-продажу. У юридичній літературі немає чітко визначеного поняття договору роздрібної купівлі-продажу. Переважно автори називали лише його окремі особливості, зокрема, його обмежений суб’єктний склад, особливий порядок укладення (застосування публічної оферти, встановлення додаткових обов’язків для продавця та додаткових гарантій для покупця тощо). Однак, наведення окремих ознак договору роздрібної купівлі-продажу не дає цілісного уявлення про його зміст.

Поряд з цим, відсутність чіткого законодавчого та наукового визначення поняття даного різновиду договору купівлі-продажу не применшує його ролі у цивільному обороті економіки України.

Аналізуючи значення договору роздрібної купівлі-продажу, необхідно відзначити наступне:

1. Даний різновид договору купівлі-продажу, як і будь-який інший, служить похідним способом (правовою підставою) набуття права власності громадянами та іншими суб’єктами.

2. Він підтверджує наявність зобов’язального право відношення між торговельним підприємством і покупцем.

На нашу думку, існуючий порядок оформлення договірних відносин у роздрібній торгівлі є оптимальним і не потребує кардинальних змін, оскільки встановлення додаткових процедур щодо оформлення договору лише гальмувало б товарообіг. Водночас, в Законі України “Про захист прав споживачів” було б доцільно передбачити правило про те, що під час продажу товарів високої вартості на вимогу покупця продавець зобов’язаний укласти письмовий договір купівлі-продажу.

3. Він служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян-споживачів.

4. Він має ознаки публічного і приватного договору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Цивільний кодекс України від 16 березня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003 - № 40-44. - ст. 356.

Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментар. - К., 1971.

Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 р. № 265/95-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 28, ст. 205.

Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 20, ст. 82.

Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 30, ст.. 379.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями” від 30 липня 1996 р. № 854

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил торгівлі у розстрочку” від 1 липня 1998 р. № 997.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про реалізацію окремих положень Закону України “Про захист прав споживачів” від 19 березня 1994 р. № 172

Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 2: Учеб. / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. - 2-е изд. - М., 2000.

Зобов’язальне право / За ред. Дзери О.В. - К.: Юрінком Інтер,1998. – 498 с.

Зобов'язальне право: