Отже, необхідно здійснити кодифікацію законодавства, удосконалити зміст, структуру та форму правових норм, які рег-ламентують діяльність по виявленню (віднайденню) злочинів [11, c. 76].

На наш погляд, найбільш ефективний шлях вирішення да-ної проблеми - розробка та прийняття концептуально нового закону - Закону України «Про виявлення, запобігання та профілактику злочинів». Його прийняття дозволило б усунути численні пробіли у законодавстві.

Одними з найбільш ефективних процесуальних засобів збирання доказів є слідчі дії.

Слідчі дії - це регламентовані нормами кримінально-про-цесуального права та здійснювані в рамках кримінально-про-цесуального провадження управомоченим на те суб'єктом, а також забезпечувані заходами державного примусу процесу-альні дії, які являють собою комплекс охоплених предметним та просторово-часовим зв'язком пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на збирання (отримання, закріплення), дослідження та перевірку доказів [17, c. 19-21].

У відповідності з чинним кримінально-процесуальним за-конодавством до слідчих дій можуть бути віднесені: допит свідка, допит потерпілого, допит підозрюваного, допит обви-нуваченого, очна ставка, огляд, затримання, впізнання, об-шук, виїмка, накладення арешту на майно, відтворення обста-новки та обставин події злочину (за КПК Росії - слідчий експеримент), отримання зразків для порівняльного дослід-ження, експертиза.

Дослідження доказів нерозривно пов'язане з їх збиранням, перевіркою та оцінкою. Воно має місце вже в ході віднайдення джерел доказової інформації. Особливу роль цей напрямок діяльності суб'єктів доказування відіграє в роботі з речовими доказами, де виявлення та розшифровка доказових якостей останніх часто-густо пов'язані з необхідністю застосування інструментальних та інших методів дослідження. Дослідження доказів у цьому плані має характер опанування їх смислу та інформаційного значення.

В окремому дослідженні - експертизі має місце отримання також нових знань - висновків, які робляться експертом на ос-нові аналізу якостей різних об'єктів (наприклад, слідів злочи-ну і зразків для порівняльного дослідження) та використання фахових знань.

Перевірка доказів. У відповідності з вимогами закону всі зібрані у справі докази підлягають ретельній, всебічній та об'єктивній перевірці.

Мета перевірки - з'ясування доброякісності, придатності зібраних доказів для встановлення відшукуваних фактів.

Перевірка доказів включає перевірку віднесеності до справи, допустимості та достовірності зібраних речових дже-рел інформації, документів та інших доказів. При цьому з'ясо-вуються та аналізуються інформаційні (доказові) якості зібра-них матеріалів, встановлюється, чи додержані процесуальні правила збирання доказів, чи зіставляються перевірювані до-кази з іншими фактичними даними, які є у справі, та встанов-леними фактами. Перевірка доказів здійснюється також шля-хом збирання нових доказових даних, які підтверджують або спростовують достовірність доказів, які є у справі, або відповідність дійсності встановлених ними фактів.

Оцінка доказів - розумова, логічна діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, яка приво-дить їх до переконання про допустимість, відношення до справи, дос-товірність, значимість кожного доказу та достатності їх сукуп-ності для встановлення обставин, які мають значення у справі.

Оцінка доказів здійснюється у відповідності з законами (правилами, постулатами) логіки. Вона включає у себе такі елементи, як аналіз, синтез, порівняння. Під час оцінки до-казів здійснюється уявне моделювання досліджуваних обста-вин та причинно-наслідкових зв'язків [10, c. 78].

Разом з тим процесуальний закон закріплює низку прин-ципів оцінки доказів:

- суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнан-ня, вільні в оцінці доказів. Ніякі докази не мають заздалегідь встановленої сили. Свобода в оцінці доказів гарантується за-коном (незалежність судді, процесуальна самостійність слідчого та особи, яка провадить дізнання, додержання таємниці наради суддів під час винесення вироку тощо);

- оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконан-ням особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. Суд при оцінці доказів не пов'язаний з висновками, зробленими в обвинувальному висновку;

- оцінка доказів має ґрунтуватися на розгляді всіх обста-вин справи в їх сукупності та бути викладена у формі мотиво-ваного висновку про те, чому деякі докази покладені в основу рішення, а інші відхилені;

- під час оцінки доказів особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд керуються законом та правосвідомістю [6, c. 491-492].

Всебічна оцінка доказів завершується побудовою вис-новків у справі та обґрунтуванням рішень, які приймаються щодо використання доказів.

Доказування-обгрунтування яв-ляє собою діяльність з переконування можливих адресатів дока-зування в істинності наданих знань (суджень, умовиводів). Сутність цієї діяльності полягає в логічному обґрунтуванні пев-ної тези. Доказування-обгрунтування знаходить зовнішній вияв у здійсненні окремих процесуальних актів». Наприклад, скла-дання обвинувального висновку, вироку тощо.

Однак використання доказів не вичерпується доказуванням-обгрунтуванням. Це поняття більш широке. Ним охоплю-ються такі дії, як пред'явлення доказів під час допитів, очних ставок, впізнання тощо. Докази використовуються не тільки для формулювання та обґрунтування висновків (рішень), але й для побудови версій у справі, моделювання обстановки слідчого експерименту тощо.

Доказування-обгрунтування є важливою, але, як випли-ває з висловлених положень, не єдиною частиною процесу ви-користання доказів.

3. СУБ'ЄКТИ ДОКАЗУВАННЯ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Суб'єктами доказування є учасники кримінального про-цесу, на яких покладається обов'язок встановлення об'єк-тивної істини. Доки вони у передбаченому законом порядку не докажуть вини особи у вчиненні злочину, що їй інкримі-нується, ця особа вважається невинною. Обвинувачена особа не зобов'язана доводити свою невинність [4].

Конституція України (ст. 62), встановлюючи дію принци-пу презумпції невинності обвинуваченого та підозрюваного, закріплює правило: «Ніхто не зобов'язаний доводити свою не-винуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності