Поняття «підслідчий» може бути сформульоване таким чином: «Підслідчим є особа, щодо якої порушено кримінальну справу або винесено постанову про визнання її перебуваючою під слідством, а також особа, затримана за підозрою у вчи-ненні злочину, або особа, до якої вжито запобіжний захід».

Підслідчий повинен мати право на захист, а також наділятися всіма іншими правами, які надані підозрюваному та обвинуваченому.

Постанова про порушення кримінальної справи та поста-нова про визнання особи підслідчою мають бути об'явлені особі, щодо якої вони винесені, протягом двадцяти чотирьох годин з моменту винесення. При цьому підслідчому роз'ясню-ються його процесуальні права мати захисника, про що скла-дається окремий протокол [19, c. 58-60].

Слід погодитись з думкою про те, що ст. 22 КПК України має бути доповнена тезою: «Ніхто не може бути примушений і не зобов'язаний свідчити проти самого себе».

Разом з тим в законі слід передбачити кримінальну відповідальність за обмову явно невинної особи. Подібні дії за своєю суспільною небезпечністю по суті дорівнюються завідомо неправдивому доносу, можуть заподіяти суттєвої шкоди законним правам та інтересам громадян. Ви-ходячи з принципу рівності громадян перед законом та судом, відповідальність за вчинення обмови явно невинної особи ма-ють нести всі особи, які вчинили такі дії, незалежно від їх про-цесуального статусу [16, c. 39].

4. В доказуванні у кримінальній справі важлива роль на-лежить захисникові. Відповідно до ст. 48 КПК України захис-ник зобов'язаний використати всі вказані в законі засоби за-хисту з метою з'ясування обставин, які виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або пом'якшують чи виключають його відповідальність. Термін «з'ясування» багато в чому відповідає поняттю «доказування»). Для участі в доказуванні захисник наділяється низкою нетрадиційних спо-собів та форм одержання інформації.

Зокрема, відповідно до ст. 48 КПК України захисник має право: збирати відомості про факти, які можуть бути викорис-тані як докази; одержувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, а від громадян - за їх зго-дою; ознайомлюватися з необхідними документами та матеріалами; отримувати письмові висновки фахівців; застосовувати науково-технічні засоби під час провадження слідчих дій слідчим з його згоди; подавати докази. Одержані при цьому фактичні дані можуть бути подані слідчому, прокурору або суду і після їх перевірки, оцінки та визначення відносності до справи, припустимості та достовірності використовуються як докази.

Наділивши захисника такими правами по збиранню дока-зової інформації, законодавець тим самим зробив значний крок на шляху реалізації в кримінальному процесі принципу змагальності сторін. При цьому захиснику надані лише найнеобхідніші права, а процесуальна форма їх реалізації законом не регламентована. Пояснюється це тим, що на боці захисника принцип презумпції невинності, згідно з яким діє правило: всі сумніви тлумачаться і розв'язуються на користь обвинуваче-ного. В силу цього захиснику не обов'язково збирати неспрос-товні докази невинності свого підзахисного, а достатньо лише надати такі, які породжують сумніви у його винності [19, c. 61].

Проте, на наш погляд, все ж таки процесуальна форма дій захисника із збирання доказів повинна передбачати певні га-рантії отримання достовірних фактичних даних. Інакше мож-ливості для того, щоб сіяти сумніви, можуть виявитися без-межними. Сумніви також мають бути обґрунтованими.

Закономірно виникає питання: чи потрібно винаходити якусь спеціальну форму збирання та дослідження доказів за-хисником, чи може бути виправданим надання йому права са-мостійно провадити ряд вже регламентованих законом слідчих дій?

По-перше, закономірності пізнавальної діяльності єдині як для захисника, так і для слідчого або суду. Єдність змісту визначає і єдність форми. По-друге, надані захиснику чинним законодавством засоби збирання та дослідження доказів недо-статньо ефективні. Наприклад, захисник має право отримати «документи», їх вилучення обумовлює необхідність складання протоколу та вручення його копії особі, у якої проведено вилучення. Адже громадянин, який віддав документ, повинен мати можливість витребувати його назад після завершення процесу. Таким чином, вилучення документів захисником має, по суті, здійснюватися за правилами проведення виїмки. Або взяти право захисника «застосовувати науково-технічні засо-би» в процесі слідчих дій. Очевидно, що учасники слідчої дії повинні знати, які засоби будуть застосовуватися і в якому по-рядку. В усякому разі, це має бути об'явлено хоча б для того, щоб додержувалися гарантії невикористання технічних за-собів, шкідливих для життя та здоров'я. Однак дані питання не знайшли розв'язання та регламентації в законі.

Спроби винайти будь-яку спеціальну форму діяльності за-хисника по збиранню та дослідженню доказів можуть привес-ти тільки до невиправданої ерозії існуючої та певною мірою апробованої процесуальної форми і закріплених у законі про-цесуальних гарантій.

Уявляється, що захиснику має бути надане право само-стійно здійснювати у встановленому законом порядку такі слідчі дії, як огляд предметів та документів у місці їх знаход-ження, а також допит свідків з їх згоди. Видимо, буде виправ-даним надати свідку право відмовитися від давання свідчень захиснику і вимагати допиту з урахуванням можливостей пра-воохоронних органів по забезпеченню безпеки, визначених в Законі України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. Цих повноважень цілком достатньо для виконання покладе-них на захисника завдань.

5. Згідно із ст. 275-277 КПК України суд, встановивши в процесі судового слідства в діях обвинуваченого наявність більш тяжкого злочину або злочину, за яким не було висунуто обвинувачення, повертає справу на додаткове розслідування. Розв'язати справу по суті він у таких випадках не може. В силу цього судді нерідко стали втрачати ініціативу в дослідженні нових епізодів злочинної діяльності обвинувачених,