Інколи кримінальні справи повертаються на дослідування лише з причини необхідності перекваліфікації дій обвинувачено-го. Виникає тяганина. Витрачаються значні зусилля на перепред'явлення обвинувачень та складання нових обвинувальних вис-новків. Чому ж суд не може виправити помилку слідства?

На нашу думку, за умови розширення участі захисника на попередньому слідстві можна було б надати суду право само-му своєю ухвалою змінити обвинувачення, в тому числі й за умови, що така зміна погіршить стан обвинуваченого. При цьому суд повинен буде ознайомити з прийнятим рішенням обвинуваченого та Інших учасників процесу і відкласти судові засідання на три доби, вручивши обвинуваченому копію своєї ухвали. Необхідно також передбачити для суду можливість давати окремі доручення органам дізнання та попереднього слідства із збирання додаткових доказів.

6. У встановленні об'єктивної істини важлива роль нале-жить забезпеченню дійовості принципу незалежності суддів та підпорядкування їх тільки закону. В цьому зв'язку уявляються недостатньо обґрунтованими законодавчі новели щодо ви-борів суддів. Було б більш демократично, щоб усі вони обира-лися народом на основі загального виборчого права при таємному голосуванні.

4. ОБОВ’ЯЗОК ДОКАЗУВАННЯ І ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ

Обов’язок доказування може бути сформульо-ваний у таких об'єктивно-правових положеннях:

1. Встановлення об'єктивної істини у кримінальному про-цесі покладається на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суд (суддю), яким гарантується процесуальна са-мостійність у здійсненні дій із збирання, дослідження, пере-вірки, оцінки та використання доказів.

2. Доказування не може здійснюватися особами, які пря-мо або непрямо зацікавлені в результаті справи, а також осо-бами, у службовій або іншій залежності від яких перебуває по-терпілий, обвинувачений, підозрюваний або свідок.

3. Суд, прокурор, слідчий або особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом за-ходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення як викриваючих, так і виправдо-вуючих обвинуваченого або підозрюваного, а також пом'якшуючих та обтяжуючих його відповідальність обставин.

4. Обвинувачений, підозрюваний та підсудний не зобов'я-зані доводити свою невинність, а обвинувач не має права пе-рекладати обов'язок доказування на них.

5. Забороняється домагатися показань, висновків або ви-дачі предметів та документів, а також надання будь-якої іншої інформації шляхом насильства, погроз, брехні, шантажу або інших незаконних заходів.

6. Ніхто не може бути примушений та не зобов'язаний свідчити проти самого себе або своїх близьких родичів.

7. Як докази можуть використовуватися тільки достовірні відомості, які отримані в установленому законом порядку.

8. Не можуть бути доказами відомості, джерело або спосіб отримання яких невідомий або які добуті незаконним шляхом.

9. Під час провадження доказування забороняється чини-ти дії, небезпечні для життя та здоров'я громадян, або які при-нижують честь та гідність особи, або які тягнуть за собою без-підставне заподіяння фізичної, моральної чи майнової шкоди.

10. Хід та результати діяльності із збирання та дослідження доказів повинні відображатися в процесуальних документах.

11. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання, не мають заздалегідь встановленої сили. Ніхто не має права втручатися в оцінювання доказів особою, у провадженні якої перебуває кримінальна справа.

12. Усі сумніви у справі, у тому числі й сумніви щодо до-пустимості, достовірності та достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлума-читися та вирішуватися на користь обвинуваченого або підоз-рюваного [18, c. 125-126].

Принцип презумпції невинності обвинуваченого закріп-лений у ст. 62 Конституції України, а також у ст. 5, 15, 22, 53-1, 73, 74, 327 КПК України. Презумпція невинності - це об'єктивне правове положення, згідно і яким:

а) ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочи-ну, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і згідно з законом;

б) обвинувачений (підозрюваний, підсудний) не вважаєть-ся винним, доки його вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено вироком суду, що набрав за-конної сили;

в) обов'язок встановлення об'єктивної істини у справі по-кладається на орган дізнання, слідчого, прокурора, суд (суддю). Обвинувачений (підозрюваний, підсудний) не повинен доводи-ти свою невинність. Ненадання ним доказів своєї невинності ні за яких обставин не може бути витлумачено як доказ вини;

г) постанова про притягнення особи як обвинуваченого та про обрання запобіжного заходу, обвинувальний висновок та обвинувальний вирок повинні ґрунтуватися на сукупності неспростовних та вірогідних доказів;

д) усі сумніви у справі, в тому числі сумніви відносно до-пустимості та вірогідності наявних або наданих для викорис-тання фактичних даних, якщо вичерпані всі способи для їх усунення, повинні тлумачитись та розв'язуватися на користь обвинуваченого та підозрюваного;

е) недоведена вина дорівнюється доведеній невинності. Суд виголошує виправдувальний вирок, а орган дізнання, слідчий та прокурор закривають кримінальну справу за відсутністю складу злочину, якщо вину обвинуваченого або підозрюваного у вчиненні злочину не доведено [7, c. 93].

Разом з тим, на всіх інших громадян слід поширити дію принципу доброчесності громадянина. Для цього в Консти-туції держави необхідно закріпити норму такого змісту: «Ко-жен учасник будь-яких правовідносин вважається діючим доброчесно та непротиправно. Інше має бути доведене у відповідності з законом. Усі сумніви щодо доброчесності та правомірності дій будь-якого громадянина, а також щодо його вини у вчиненні будь-якого злочину або іншого правопо-рушення, якщо немає змоги їх усунути, повинні тлумачитися та розв'язуватися на користь такого громадянина».

ВИСНОВОК

Отже, доказування є процесом встановлення істини в судочинстві, її пізнанням, обґрунтуванням уявлень про її зміст. Його суть полягає в збиранні, дослідженні, оцінці і використанні доказів. В діяльнісному аспекті це пізнавальний і посвідчувальний процес. Хоча в літературі немає єдиного визначення поняття доказування, можна сказати, що суть його характеризується, в принципі, як і