1) Стародавнє царство (приблизно 3000-2400 pp. до н.е.);

2) Середнє царство (2160-1750 pp. до н.е.);

3) Нове царство (приблизно 1600-1100 pp. до н.е.).

Далі настає тривалий період занепаду єгипетської держави [6, c. 14].

Кожне царство охоплювало 10 династій фараонів, тобто всього, згідно з даними єгипетського історика і жерця Манефона (IV-III ст. до н.е.), було ЗО династій. Манефон, який писав свої праці грецькою мовою, навіть визначив тривалість царювання окремих фараонів і династій. Однак його праця у повному обсязі не збереглася.

Сучасні дослідники до цих трьох періодів додають ще два — Раннього царства (XXX-XXVIII ст. до н.е.) і Пізнього царства (XI ст. до н.е. — 525 р. до н.е.) [14, c. 78].

Стародавнє царство (3000-2400 pp. до н.е.). З часу об'єднання Єгипту в єдину державу столицею стало м. Тініс, розташоване у верхньому Єгипті. Тут була резиденція фараонів перших двох династій (правили впродовж 400 років 18 фараонів). При третій династії столицю країни перенесли у м. Мемфіс, ближче до дельти Нілу. Саме тоді, коли правили фараони третьої і четвертої династії, настає період найвищого піднесення Стародавнього царства. Це був період строго централізовано, бюрократично організованої монархії з необмеженою владою фараона, період зміцнення воєнної могутності Єгипту, численних завойовницьких походів за здобиччю і рабами. Фараони воювали в Лівії, Ефіопії, Азії, на суші та на морі, спустошуючи сусідні країни, привозячи в Єгипет десятки тисяч рабів, сотні тисяч голів худоби, іншу здобич.

Єгипетське суспільство поляризується. Виділяється, багатіє, міцніє духовна і світська знать, вельможі, поглиблюється прірва між нею і простим трудящим людом. Виникають величезні маєтки — царські, храмові, вельмож, у яких працюють не тільки тисячі рабів, а й єгипетська біднота.

В період третьої-четвертої династій остаточно приборкують, скасовують автономію місцевих правителів, місцевої децентрової сили, завершується централізація країни. Майже повністю зникають пережитки первіснообщинних відносин. Остаточно формується класове суспільство. Саме до цього періоду відносять створення грандіозних царських гробниць — пірамід. Перший цар третьої династії Джосер започаткував будівництво пірамід (близько 2600 р. до н.е.). Його піраміда є найдавнішою, яка збереглася до наших днів. Особливо великих розмірів досягають піраміди фараонів четвертої династії — Снофру, Хеопса, Хефрена. Піраміда Хеопса — найбільша з усіх — складена з понад 2 млн. кам'яних брил вагою від 2 до 40 тонн кожна. Висота піраміди 146 м, довжина кожної з сторін основи — 230м. [18, c. 206]

РОЗДІЛ 2.

СУСПІЛЬНИЙ ЛАД СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

З давніх часів основним заняттям населення Єгипту було землеробство, ремесло і скотарство. Для розвитку землеробства тут були достатньо сприятливі природні умови. На початку літа, коли в Центральній Африці йшли великі дощі і водночас у горах, де беруть початок притоки Нілу, танув сніг, води Нілу виходили з берегів і широко розливалися. Земля не тільки добре зволожувалась, а й покривалась шаром чорного, дуже родючого мулу — тому в давнину Єгипет називали "Чорна земля". Проте землі для сівби в долині Нілу доводилося відвойовувати у пісків, боліт і заростей. Єгиптяни вирубували чагарники, обгороджували низовини дамбами, у дамбах робили ворота і крізь них пропускали на поле воду. Землероби копали канали, якими воду підводили до ділянок, куди не доходив розлив. Потім будівництво іригаційних споруд ускладнилося, і його проводили у загальнодержавних масштабах [4, c. 135]. Отже, землеробство потребувало величезної затрати праці, натомість земля давала багатющі врожаї пшениці та ячменю, льону, городини, фруктів.

У дельті Нілу й оазисах розводили велику й дрібну худобу, птицю. Інтенсивно розвивалося ремесло. Ремісники виробляли зброю, одяг, взуття, посуд, меблі, вишукані прикраси, будували будинки, палаци, судна та ін.

Зручний водний шлях, що проходив по Нілу і його притоках, полегшував обмін товарів, торгівлю. Морем і сушею відбувалася жвава торгівля з сусідніми країнами. Вже в IV тис. до н.е. Єгипет був великою, багатою, густо населеною країною.

Панівними верствами в суспільстві були жерці, знать, цивільні та військові чиновники. Жерці поділялись на групи залежно від різних культів, різних богів, яким вони служили. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, пророк даного бога. Кожна група мала свій центральний та інші храми, розташовані по всій країні. До найголовніших богів належали бог сонця Ра, бог загробного життя і суддя Озіріс, злий бог Сет, бог Анубіс та ін. Впливову групу становили царські жерці, що відали культом бога-царя.

Жерці в Єгипті мали величезний вплив. Єгиптяни вірили у загробне життя, в існування богів і були впевнені, що жерці зустрічаються з богами, які передають їм прохання людей, а боги через жерців оголошують людям свою волю. Слова жерця вважали словами бога. Тому люди несли у храми подарунки, пожертви. Багаті жертвували золото, рабів, худобу, фараони — землі, дорогоцінності. Головному храму у м. Фівах належало понад 80 тис. рабів. Щорічно у вигляді податей жерці Фів одержували близько 52 кг золота, 1090 кг срібла, 850 голів великої рогатої худоби, 290 тис. шт. птиці та ін. Фараон Рамзес V подарував їм 864 тис. агур орної землі (агура = 2730 м2), 433 ділянки садів, 83 судна, 65 міст і сіл, декілька тисяч рабів [19, c. 98].

Жерці були звільнені від усяких робіт і повинностей на користь фараона, від сплати податків, виконання будь-яких повинностей взагалі. Вони займали важливі посади в державі — в центральному і місцевому управлінні, судовому відомстві, були вчителями,