Фараони Менее, Сезостріс III (бл. 1860 р. до н.е.) також відомі як визначні законодавці. У VIII ст. до н.е. з'явилась обширна кодифікація фараона Бокхора (Бокенранефа), яка складалася з 40 рулонів папірусу, проте до наших днів вона не збереглася. У цій кодифікації вперше було ліквідоване боргове рабство, селянам-общинникам дозволялось вільно розпоряджатися своїми земельними наділами. Застосування права вже не було монополією жерців, а договори не писали мовою священних формул [5, c. 18].

До наших днів у фрагментах збереглися закони фараона Хоремхеба, засновника XIX династії, що стосуються кримінального права, та ін. Збереглися папіруси, пергаментні документи, глиняні таблички, фрагменти написів на каменях та пам'ятки з різних епох, де записано зміст деяких законів, правових актів, судових протоколів тощо.

4.2. Право власності

Основним свідченням багатства в Єгипті були земля і раби. Формально вся земля в країні належала фараонові, однак з часом виникло декілька категорій земельних володінь, які фактично мали різний правовий статус. Це були землі, які фараони передавали у безстрокове, по суті, користування храмам, знаті, сільським громадам. Землю одержували на умовах служби окремі жерці, урядовці, воїни. Передавали землі у користування разом з рабами, залежними селянами, майном.

Управління храмовими землями здійснювали жерці разом з царськими чиновниками. З селян, котрі працювали на цих землях (як і весь результат праці рабів), храмові та царські збирачі податків стягували ренту — податок на користь храму і цареві. Документи засвідчують, що багато хто з цих збирачів зловживали своїм становищем, більш дбаючи про свої власні інтереси. Щоправда, при виявленні зловживань винних нещадно карали.

Селян, не спроможних сплатити натуральні і грошові податки, зганяли із землі — тільки з часів володарювання фараона Хоремхеба (XIV ст. до н.е.) 'їх уже не виганяли, а били палицями. З ХІХ-ХХ династій жерці самі управляли наданими їм землями, без втручання державних урядовців. Землею, закріпленою за селянськими общинами, управляли староста общини — ксерп і царський урядовець. Тут також хазяйнували царські збирачі податків. Така ж сама картина була і на землях, виділених знаті, урядовцям, воїнам.

У будь-який час фараон, тобто держава, міг позбавити особу чи громаду права володіння землею, якщо вони не виконували визначених державою обов'язків. Найтяжчою була повинність громадських робіт — будівництво пірамід, храмів, палаців, іригаційних споруд.

Отже, в Єгипті, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, можна виділити такі характерні явища: по-перше, особливу роль держави, яка дедалі зростала, набуваючи великої сили; по-друге, поруч з рабами, і навіть у значно більших масштабах, продуктивною працею займалися селяни і ремісники, общинники.

Водночас земля, що перебувала у володінні храмів та окремих осіб, з плином часу стала предметом купівлі-продажу, дарування тощо. У І тис. до н.е. агуру землі продавали за 1 дебен (91 г) срібла, а вартість рабині становила 4 дебени, раба — 20 дебенів. Повинності перед державою у випадку продажу землі переходили на нових володільців. Процедура продажу була, однак, досить складною.

Неорні землі (сади, забудови, будинки) фараон міг подарувати будь-кому і тоді вони переходили у повну приватну власність без будь-яких зобов'язань щодо держави. З XVIII династії фараони так само поводились і з орною землею, надаючи її у володіння або даруючи своїм воїнам-ветеранам. Рухомі речі — раби, худоба, інвентар, прикраси тощо, якими фараон наділяв будь-кого чи які куплено або одержано як дарунок чи дано у спадок, ставали повною власністю даної особи, храму, громади.

У сільських громадах і в містах у заможних людей існувало ще недоторкане культове майно, його передавали з покоління в покоління і воно не могло бути продане, віддане комусь, подароване, бо прибутки з нього йшли на культові потреби, зокрема на поховання, що вимагало в Єгипті великих витрат (муміфікація, будівництво гробниць тощо).

4.3. Зобов'язальне право

З розвитком торгівлі й обміну в Єгипті з'явились різні види зобов'язань, які набули певних правових форм. Упродовж тривалого часу договори укладали у формі урочистої клятви, яку виголошували перед жерцями і урядовцями. Тільки з часу царювання фараона Бокхоріса договірне право було звільнене від цієї релігійної обрядності, набуло світського характеру, хоч вплив релігії, зокрема значущість клятв, зберігся. За свідченням грецьких істориків, фараон Бокхоріс постановив, що коли хто-небудь заперечував свій борг (а договору і свідків не було), і в цьому присягне, то він буде увільнений від його сплати.

Договори укладали і в усній, і в письмовій формах. В обох випадках необхідна була присутність свідків.

Окремі договори. Договір купівлі-продажу. Вже в епоху Стародавнього царства є відомості про наявність ринків продажу і обміну товарів. Існували вже гроші — мідні, срібні, золоті монети. З часом торгівля набувала все більшого розвитку, охоплювала все більше коло товарів. Особливо це характерне для епохи Нового царства. Щоправда, не все можна було вільно продавати й купувати. Зокрема, землею могли розпоряджатися тільки представники вищих верств — служилої знаті, храми, жерці. Селяни тривалий час не мали на це права. Тільки фараон Бокхоріс дозволив селянам продавати й купувати землі, які належали храмам (за їх згодою) або воїнам і чиновникам (теж за їх згодою). Общинні та царські землі селяни не могли ні купувати, ні продавати [16, c. 150].

Договір купівлі-продажу нерухомостей укладали з дотриманням значних формальностей, зокрема в ранню епоху, а саме здійснювали послідовно три акти. Перший акт — це узгодження змісту договору, його письмове оформлення: визначення предмету,