2.6. Перекладач

Згідно ст. 55 ЦПК перекладачем може бути особа, що вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмо-вого перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмови-тися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом у проце-суальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідаль-ність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

Судочинство в Україні ведеться державною мовою. Відповідно до статті 10 Конституції України та статті 7 ЦПК, особи, які беруть участь у справі, мають право робити заяви, давати пояснення, заявляти клопотання та виступати у суді рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача. Автори коментаря до Кримінально-процесуального кодексу зауважують, що службові особи державних органів і установ, зокрема суду, прокуратури, правоохоронних органів, повинні володіти українською мовою, а в разі потреби - й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків - у даному разі для відправлення пра-восуддя. Інакше вони не мають права виконувати службові обов'язки. До таких осіб слід віднести суддю, народного засідателя, секретаря судового засідання, прокурора, слідчого і особу, що провадить дізнання. Формально до цього переліку не можна ввести адвоката, хоча знання ним мови, якою провадиться судочинство, є бажаним.

Для реалізації такого права, а також для спілкування з глухими, німими чи глухоні-мими необхідне залучення до участі у справі перекладача, який би вільно володів мо-вою, якою ведеться судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу, або технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими або сліпоглухонімими.

Перекладач залучається (допускається) до участі у справі ухвалою суду за за-явою особи, яка бере участь у справі. З метою уточнення перекладу перекладач має право задавати запитання, а також право на винагороду за виконану роботу та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. Якщо перекладач не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, він може відмовитися від участі у цивільному процесі.

У статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (при-йнятий 16 грудня 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН) та в статті 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.) зазначено, що особа, що не володіє мовою, якою ведеться судочинство, має право отримувати безоплатну допомогу перекладача. Однак це положення стосується тільки осіб, що є обвинуваченими у вчиненні злочину. Тому в цивільному процесі витрати на оплату послуг перекладача несе особа, яка заявила про виклик перекладача (ст. 79).

Зацікавлена особа може просити, щоб був допущений конкретний перекладач, в тому числі і громадянин іншої країни. Вважаю, що виходячи з інтересів правосуддя та врахування інтересів особи, яка просить допустити певного перекладача, для цього немає перепон. Однак, якщо приїзд такого перекладача вимагає значного часу, наприклад у зв'язку з необхідністю оформлення візи та іншими формальностями, або такому перекладачу відмовлено у в'їзді в Україну відповідними компетентними органами, судом може бути залучений інший перекладач, який відповідає встановле-ним для таких осіб вимогам.

Перекладач може бути допущеним до участі у справі, якщо він не є зацікавленим у її вирішенні. І тут виникає певна колізія. Особисте знайомство перекладача з осо-бою, яка бере участь у справі та не володіє державною мовою, може полегшувати пе-реклад і водночас бути підставою для відводу. Тому при вирішенні питання про допуск конкретного перекладача до участі у справі суд повинен зважити на всі обставини і з'ясувати, чи немає у перекладача особистої зацікавленості у справі. В окремих, особ-ливо складних випадках спілкування зі сліпоглухонімими особами лише певні спеціаліс-ти можуть спілкуватися з ними. Суд повинен врахувати ці обставини.

Для потреб перекладу перекладач має право задавати питання з метою уточ-нення перекладу. Якщо перекладач не володіє достатніми знаннями мови, необхідни-ми для перекладу, він може відмовитись від участі у цивільному процесі. За виконання обов'язків перекладача залучена особа має право на оплату виконаної роботи та ком-пенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду (оплату за проїзд, проживання, добові, якщо перекладач мешкає в іншій місцевості, тощо).

Перекладач здійснює переклад і посвідчує своїм підписом правильність перекладу процесуальних документів, що вручаються сторонам.

Частина 5 статті 55 ЦПК вказує на відповідальність перекладача за відмову від виконання покладених на нього обов'язків або за завідомо неправильний переклад і є, по суті, зайвою. Перекладач може бути притягнутий до кримінальної відповідаль-ності не тільки за відмову від виконання покладених на нього обов'язків або за завідомо неправильний переклад, але і в інших випадках, які спричинили тяжкі наслідки при здійсненні ним своїх обов'язків. Спроба розмежувати у цій статті випадки, коли пере-кладач несе кримінальну відповідальність, а коли відповідальність, передбачену іншим, не кримінальним законом, - виходить