2.7. Особа, яка надає правову допомогу

Відповідно до ст. 56 ЦПК правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за зако-ном має право на надання правової допомоги.

Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріа-лами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до статті 59 Конституції України для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Отже, адвокат, який представляє інтереси особи в судовому засіданні, не тільки здійснює пред-ставництво особи, але і надає правову допомогу. В Україні розроблено проект Закону Ук-раїни «Про правову допомогу», і окремі його положення знайшли відображення у статті 56 ЦПК. До поняття правової допомоги як в Україні, так і в міжнародному праві, й у праві окремих країн спостерігаються різні підходи. Так, в основних положеннях про роль адвокатів, прийнятих VII Конгресом ООН, зазначені:

1) право на звернення за допомогою адвоката за своїм вибором на всіх стадіях кримінальної процедури (пункт 1);

2) право на юридичну допомогу бідних і незаможних людей (пункт 3);

3) право на консультацію про права та обов'язки з роз'ясненням принципів ро-боти правової системи (підпункт «а» пункту 13);

4) право на отримання допомоги клієнтом будь-яким законним способом та вчи-нення адвокатом правових дій для захисту інтересів клієнта (підпункт «б» пункту 13);

5) право на отримання допомоги в судах, трибуналах та адміністративних ор-ганах (підпункт «в» пункту 13).

Рада Європи розрізняє поняття правової допомоги і правової консультації. Під правовою допомогою тут розуміється:

-можливість особи використовувати або захищати свої права у будь-яких судах, компетентних виносити рішення у цивільних, торгових, адміністра-тивних, соціальних чи податкових справах (пункт 1 Резолюції № (78) 8 Комі-тету міністрів про правову допомогу і консультації від 1978 p.); -усі витрати, понесені особою, якій надається правова допомога, у ході захисту своїх прав, і зокрема, гонорари адвокатів, мита, витрати на експертизу, відшко-дування витрат свідків і витрати на переклад (пункт 3 Резолюції № (78) 8). Правова консультація передбачає забезпечення особам, які перебувають в економічно несприятливому становищі, можливість одержання необхідної правової консультації з усіх питань, що можуть стосуватися їхніх прав та інтересів (пункт 12 Резолюції № (78) 8).

У розумінні Європейського суду з прав людини право на правову допомогу є передумо-вою існування та визначальною складовою ширшого за своїм обсягом та значенням пра-ва на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Хоча підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції стосується випадків обов'язкового надання правової допомоги в кримінальних справах, Європейський суд з прав людини вирішив, що держава зобов'язана забезпечувати надання правової допомоги і в цивільних справах. «Стаття 6 пункт 3 (с) відноситься тільки до кримінального проце-су. Однак, незважаючи на відсутність подібного правила для спорів у цивільних справах, стаття 6 пункт 1 може в деяких випадках примушувати державу надавати допомогу адвокатом, коли вона необхідна для забезпечення реального доступу до правосуддя або якщо у визначених категоріях справ юридичне представництво є обов'язковим згідно з внутрішнім законодавством деяких держав-учасниць, або внаслідок складності процесу» (пункт 26 Рішення у справі «Ейрі (Аігеу) проти Ірландії» від 9 жовтня 1979 р.).

Окремі автори під правовою допомогою розуміють будь-які дії, які мають правовий зміст, вчиняються визначеними в законі суб'єктами, що мають певний рівень освіти, спрямовані на реалізацію і захист прав, свобод та законних інтересів особи, яка звер-тається за допомогою, та мають відповідати визначеним принципам їх надання.

Теоретичні дискусії продовжуються, Закон «Про правову допомогу» не прийнято, а суду необхідно вирішувати справи. Тому, виходячи з потреб практики, доцільно розумі-ти правову допомогу як сприяння, підтримку при вирішенні проблем правового харак-теру і захисті прав, свобод та інтересів визначеними у законі суб'єктами для осіб, які звертаються за допомогою.

Частина 1 статті 56 ЦПК виділяє окрему групу фахівців у галузі права, які можуть надавати правову допомогу у певних обмежених рамках. Ними можуть бути суб'єкти, які за законом мають право на надання правової допомоги. Відповідно до Конституції України та Закону «Про адвокатуру» такими є адвокати. Фахівці у га-лузі права - це фізичні особи, які надають правову допомогу відповідно до принципів цивільного законодавства. До таких відносять засади виконання зобов'язань:

1) добросовісність, розумність та справедливість (пункт 6 статті З, части-на 3 статті 509 ЦК);

2) належність виконання (стаття 526 ЦК);

3) неможливість односторонньої відмови від зобов'язання, розірвання договору, зміни умов зобов'язання (стаття 611 ЦК).

Останнє правило при наданні правової допомоги викликає сумніви. Особа, якій на-дають правову допомогу, повинна мати право в будь-який час відмовитись від послуг суб'єкта, який надає правову допомогу.

Деякі автори вважають, що Конституційний Суд України встановив додатковий прин-цип, якому мають відповідати особи, щоб бути фахівціями у галузі права, - компетент-ність. Намою думку, до компетенції Конституційного Суду України не належить право встановлювати норми або принципи. Це прерогатива нормативних актів.

За рішенням Конституційного Суду України № 1-17/2000 від 16 листопада 2000 р. про вільний вибір захисника фахівцем у галузі права є особа, яка є приватно-практикуючим юристом і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У правовій літературі розгорнулася дискусія