представляється опис і пояснення такого феномена, як безгосподарне майно. За наявності певних умов, що стосуються вартості і деяких інших характеристик таких речей, в їх відношенні робиться виключення з цього самого загального обов'язку, проте на те вона і загальна, щоб не припускати ніяких виключень. А раз так, необхідно визнати, що будь-яка особа, підпорядкована дії даної правової системи, зобов'язана утримуватися від порушення не всіх абсолютних прав інших осіб в цілому, а кожного з них окремо. І навпаки: всякий управомочений абсолютним правом знаходиться у відношенні зі всяким іншим суб'єктом, що входить в наперед невизначене коло зобов'язаних осіб. Абсолютні права, отже, як і всякі інші, можуть існувати тільки як елементи правовідношення, в даному випадку абсолютного.
2. ЗМІСТ АБСОЛЮТНОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ
Зміст всякого правовідношення складають права і обов'язки його учасників. Почнемо з обов'язків, оскільки право завжди направлено на забезпечення певної поведінки зобов'язаних осіб, для здійснення самостійних дій людина не потребує права. Для здійснення власних дій людині цілком вистачає її власних психічних і фізичних сил як явище соціальне, надає їй можливість вимагати певної поведінки від інших, зокрема, коли йдеться про «право на власні дії», - вимагати від зобов'язаних осіб не чинити їй перешкоди в здійсненні цих дій.
Якраз така ситуація складається в абсолютних правовідносинах. Загальновизнано, що обов'язок тут є пасивним і полягає в нездійсненні дій, перешкоджаючих управомоченому абсолютним (у тому числі речовим) правом в здійсненні його правомочності [19, c. 74-75]. Відносне ж правовідношення може накладати на своїх учасників обов'язку і активного, і пасивного типу. Позитивне зобов'язання до здійснення активних дій представляється неможливим відносно невизначеного кола осіб, оскільки виконання такого обов'язку можливе тільки шляхом здійснення конкретними особами дискретних поведінкових актів. Тільки бездіяльність може розглядатися як поведінка, що безперервно триває, і лише її можна чекати від безликої маси зобов'язаних осіб в абсолютному правовідношенні.
В окремих випадках з цієї маси може виділитися конкретний суб'єкт, на якого буде покладено обов'язок по здійсненню активних дій на користь управомоченого, проте саме таке виділення виявиться новим юридичним фактом, що породив нове відносне правовідношення між управомоченим і цим суб’єктом, що виділився. Так відбувається, наприклад, при порушенні речового права, яке, будучи діянням протиправним, породить нове, - охоронне - правовідношення між порушником і носієм речового права, яке, як всяке охоронне відношення, буде відносним і в рамках якого може бути покладено обов'язок скоювати активні дії по усуненню порушення або його наслідків.
Неможливість накладення в рамках абсолютного правовідношення обов'язку скоювати активні дії може бути проілюстрована наступним прикладом з історії вітчизняного права. Ст.131 Конституції СРСР 1936 р. покладала на кожного громадянина СРСР обов'язок берегти і зміцнювати соціалістичну власність, що, наприклад, дало Б.Б. Черепахіну підставу писати: «Якщо за загальним правилом право власності захищається тільки проти незаконних посягань, то тут покладається на кожного громадянина СРСР позитивний обов'язок піклуватися про соціалістичну власність» [28, c. 198], проте більш детальне вивчення питання дає підставу вважати названу статтю не правовою нормою, а політичною декларацією, хоча й має істотне значення в конкретних історичних умовах. Так, саме цією декларацією надихалися більш ніж жорсткі санкції за посягання на соціалістичну власність, але, залишивши осторонь емоції, можна помітити, що то були санкції саме за порушення пасивного обов'язку в абсолютному правовідношенні. Існувала відповідальність і за невиконання активного обов'язку по збереженню соціалістичної власності, проте її суб'єктом був не всякий громадянин СРСР, а лише той, хто через своє службове положення або інші обставини, що породжують відносний зв'язок з власником, зобов'язаний був до здійснення таких дій. Судовою практикою був запропонований інший механізм реалізації ст. 131 Конституції СРСР - «позитивна санкція» у вигляді винагороди за рятування соціалістичного майна. Законодавче закріплення цей інститут отримав в Основах цивільного законодавства (ОЦЗ) 1961 р. і ЦК УРСР, а до їх прийняття схожі правила застосовувалися в якості аналогії права. При найближчому розгляді, проте, з'ясовується, що «зобов’язання, що виникають унаслідок рятування соціалістичного майна» є не що інше, як зобов'язання з ведення чужих справ без доручення (дій в чужому інтересі без доручення в термінології діючого ЦК України чи negotiorum gestio римського права) [2, c. 361-364]. Між тим, характерною рисою negotiorum gestio завжди вважалося відсутність обов'язку особи, що вчинила ці дії, до їх здійснення, так що існування саме такого механізму реалізації обов'язку кожного піклуватися про соціалістичну власність свідчило швидше про її відсутність.
Дещо більш успішним прикладом абсолютного правовідношення, що покладає позитивний обов'язок, може служити визнання рядом сучасних законодавств інституту речових видач, досить близький до вітчизняної ренти. Через це право власник зобов'язується сплачувати управомоченій особі певну грошову суму або надавати в натурі певне майно. Це, з першого погляду зобов'язальне право прямо визнається речовим іноземними законодавствами через властиве йому право наслідування, що є, як було показано, виявом абсолютності правовідношення. Треба помітити, що історія цього права йде корінням в західноєвропейське середньовіччя, для якого характерне було широке розповсюдження прав, власників, що іменуються servitutes in faciendo або servitutes juris Germanici, які зобов'язують до виконання натуральних повинностей або, пізніше, грошових виплат. Безпосередньою причиною появи такого роду прав з'явилися пануючі в Європі того часу феодальні відносини, так що недивно, що законодавець Нідерландів, наприклад, здійснюючи нову кодифікацію, відмінив ці права. Що стосується тих країн, де вони збереглися, то тут можна висловити наступне міркування. Право на отримання речових