Поняття абсолютних та відносних правовідносин - прийняттю виконання (але тоді порушеним виявиться не саме зобов'язання, а особист�...

Курсова робота - Поняття абсолютних та відносних правовідносин

прийняттю виконання (але тоді порушеним виявиться не саме зобов'язання, а особисте немайнове, зазначимо - абсолютне, право кредитора на вільне переміщення, взагалі вільне здійснення будь-яких дій, не заборонених законом), або «привласнивши» його право вимоги з тим, щоб боржник здійснив виконання не справжньому кредитору, а порушнику (або призначеній ним особі). Причому в останньому випадку «привласнення» можна буде вважати таким, що відбулось лише за умови, що виконання, здійснене боржником на адресу порушника, звільнить його від обов'язку перед кредитором, тобто порушник пред’явить боржнику деякі докази вчиненої на його адресу уступки права вимоги; інакше ризик втрат від такого виконання цілком ляже на боржника і саме за його рахунок збагатить порушника. Проте пред’явлення третьою особою доказів здійснення цесії на її користь, хай навіть фіктивних (якщо докази справжні і цесія дійсна, то ні про яке порушення не може бути й мови), також виявиться порушенням самого зобов'язального права кредитора, а його особистих немайнових прав, конкретний зміст яких буде залежати від способу, яким були сфабриковані «докази». Приблизно з тією ж ситуацією ми зустрічаємося, коли третя особа перешкоджає боржнику у виконанні його обов'язків. Перешкоди можуть виражатися у фізичному обмеженні боржника (порушення особистих немайнових прав), що виключає можливість виконання посягання на підлягаючу передачі кредитору річ (порушення права власності або іншого речового права боржника), крім того, виконанню зобов'язання може перешкодити несправність контрагента боржника за іншим зобов'язанням. Проте всі ці порушення не справляють безпосереднього впливу на обговорюване відносне правовідношення; боржник не набуває права вимоги щодо осіб, що порушують права кредитора, а кредитор - щодо тих, хто заважає боржнику. Максимум, до чого можуть привести такі порушення - це до припинення зобов'язання в зв’язку з неможливістю його виконання і то тільки за умови, що такого роду втручання третьої особи обумовить звільнення сторін від відповідальності за його порушення. Інакше боржник, як би йому не заважали, залишиться відповідальним перед кредитором. Таким чином, зобов'язання не може бути порушене третіми особами, а значить, ні про яку його «зовнішню» дію говорити не можна.

Третій варіант визнання за зобов'язаннями дії відносно третіх осіб пов'язаний з феноменом абсолютного захисту орендних прав і властивого їм права наслідування. Багато авторів [9, c. 37-38] бачить в цьому вияв абсолютних елементів в зобов'язальних правовідносинах. Не можна погодитися, проте, з визнанням прав орендаря винятково зобов'язальними. В даному випадку дійсно існує відносний зв'язок між орендодавцем і орендарем, проте в той же час і паралельно існує абсолютне правовідношення орендаря-власника до всіх «третіх» осіб (в число яких потрапляє і орендодавець), що є за своєю природою речовим, а абсолютний захист і право наслідування суть вияву саме цього речового правовідношення. Приблизно таке ж слід розглядати право забудови, якому В. К. Райхер відмовляв в статусі речового права на тій підставі, що воно породжує не стільки відношення забудовника до всіх третіх осіб, скільки його відносний зв'язок з власником майна [11, c. 42]. Такий відносний (як правило, зобов'язальнй) зв'язок супроводжує більшість обмежених речових прав, обґрунтовувавши надання власником таких прав, проте це відносне правовідношення і абсолютне, яке виникло при його виконанні, хоча й тісно пов'язані одне з іншим, все ж таки залишаються різними правовідносинами з своїми власними характеристиками.

Отже, речові правовідносини слід відрізняти від зобов'язальних за ознакою визначеності зобов'язаних суб'єктів. Речові права є абсолютними і діють відносно всіх підпорядкованих даній правовій системі осіб, юридично значуща ж дія зобов'язальних прав обмежується конкретною особою - боржником. Звідси слідує ряд принципових відмінностей в способах захисту прав, їх змісті і підставах виникнення.

ВИСНОВОК

Існуючий розподіл прав на абсолютні і відносні є правильним і підлягає збереженню. Підставою, критерієм цього розподілу є відмінність в суб'єктному складі тих і інших правовідносин, а, отже, в самій структурі їх і, разом з тим, в характері міжлюдского зв'язку, що створює сутність всякого правовідношення. Цей зв'язок встановлюється або за типом прямих проводів, протягнутих між певними точками простору, або по типу «бездротового» зв'язку, що сполучає дану точку простору з абсолютно-визначеним числом всіх «інших» точок. В першому випадку (відносні правовідносини) правова енергія струмує лише по даному проводу, хоча й розсіюється, разом з тим, в оточуючому. В другому випадку (абсолютні правовідносини) право випромінює енергію з однієї точки хвилеподібно, безпосередньо у всі сторони соціального середовища.

При збереженні розподілу прав на абсолютні до відносні, необхідно внести в нього зміни. Необхідно, по-перше, виправити саме поняття відносного права. Невірно, - як це стверджує пануюча теорія, - ніби відносне правовідношення є відношення (між певними особами), що не має ніякої дії зовні. Навпаки, необхідно включити в поняття відносного права ознаку побічної, відображеної дії проти 3-х осіб. Якщо стара доктрина «безпосереднього панування над річчю» недооцінювала соціального характеру речового права, то пізніша доктрина про абсолютні і відносні права в існуючому її вигляді недооцінює вже, разом з першою, соціального характеру зобов'язального права. Відмінність між абсолютними і відносними правами йде не по тій лінії, що абсолютне право «обов'язкове», «діє» і т.д. - проти «всіх», а відносне - тільки проти «одного». Всяке право (саме тому, що воно - право, тобто особливе явище соціального порядку) «обов'язкове» для «всіх» і «діє» проти «всіх». Всяке правовідношення зв'язує управомоченого не з «одною» тільки особою, а зі всім суспільством. Це випливає з умови адекватності правової форми її економічному змісту. Бо

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8