Склад злочину в кримінальному праві

ПЛАН

Стр.

ВСТУП 3

1. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ

ПРАВІ УКРАЇНИ 4

2. ПОНЯТТЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ТА ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ 15

3. ВИДИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ. ЗНАЧЕННЯ ПОДІЛУ ДІЯННЯ НА ЗЛОЧИНИ З МАТЕРІАЛИМ ТА ФОРМАЛЬНИМ СКЛАДОМ 21

ВИСНОВОК 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 27

ВСТУП

Поняття формального та матеріального складів злочинів є однією з ключових категорій кримінального права. Для здійснення задач охорони інтересів, що захищаються кримінальним правом, та стоять перед кримінальним законодавством, необхідне точне визначення даних кримінально-правових категорій. Дійсно, без цього неможливо уявити існування всієї науки кримінального права, оскільки за допомогою нього дається відповідь на те, які умови необхідні, щоб визнати діяння злочином, а особу, яка вчинила його, – злочинцем, які злочинні дії більш небезпечні для суспільства, які менш. На даному етапі розвитку нашої держави, коли ми прагнемо стати частиною цивілізованого демократичного світу, це необхідна перебудова всієї правової системи в цілому, та кримінального права зокрема. Кримінальне право повинно бути захисником громадян, а не каральним знаряддям держави, а для цього поняття формального та матеріального складів злочинів, як ключової категорії кримінального права, повинно бути конкретним, заснованим на принципах справедливості і рівності всіх перед законом. Поняття та види складів злочинів є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн їх визначення або зовсім не даються, або є такими, що відображають лише юридичну властивість злочинів.

На відміну від багатьох інших країн, в Україні поняття та класифікація злочинів на діяння з формальним та матеріальним складом не лише має значне теоретичне обґрунтування, а й отримало своє законодавче закріплення і містить у собі необхідну і достатню кількість ознак, які дають можливість відмежувати їх один від одного та від інших складів (наприклад, усіченого).

Визначаючи поняття формального та матеріального складу злочину, необхідно перш за все враховувати, що це соціальне явище, якому притаманні певні ознаки та властивості. Лише врахувавши їх можна дати вичерпну характеристику цих термінів та здійснити комплексний аналіз їх рис та відмінностей.

1. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Поняття злочину є одним з центральних у кримінальному праві. Всі інші його інститути так чи інакше обертаються довкола нього, розкриваючи зміст окремих елементів, що характеризують його, окремих сторін тощо.

Злочин виникає з появою держави, з початком правової регла-ментації суспільного життя. У майбутньому з часом, з розвитком суспільства він стає особливим явищем, яке об'єднує найнебезпечніші діяння. При цьому «злочин» є категорією достатньо динаміч-ною - навіть в одному і тому самому суспільстві, протягом неве-ликого проміжку часу підходи до розуміння злочинного і незлочинного можуть суттєво змінюватись [7, c. 137-138].

Практично до 7% населення будь-якої країни становлять особи, які, не зважаючи на умови соціального буття, завжди порушува-тимуть кримінально-правові приписи - вчиняти злочини (цей факт зафіксовано кримінологами різних країн світу). Основну масу на-селення країн - 65-67% - становлять особи, які потенційно спро-можні порушити кримінально-правові приписи залежно від конк-ретної життєвої ситуації. Лише 23-25% населення - це громадяни, які за будь-яких обставин уникатимуть порушення кримінально-правових заборон — вчиняти злочини.

Злочин - категорія не тільки правова, а й соціальна. Вона відо-бражає негативну оцінку особи та її поведінки з боку суспільства, яка базується на:

правовій оцінці поведінки та особи, яка дається обвинуваль-ним вироком суду;

осудом особи та її поведінки, яка формується в індивідуаль-ній та груповій правосвідомості.

Розуміння поняття злочину протягом історії людства відбува-лось поступово.

Першу спробу визначити поняття злочину здійснив римський юрист Ульпіан Д. (170-228 рр.), сформулювавши його як пору-шення закону, поєднане з насильством та обманом.

В. Д. Спасович писав, що злочин це - «деяние, запрещенное за-коном под страхом наказания, иными словами, оно есть нарушение закона криминального». Одночасно він визначав злочин як «нарушение учреждений, устанавливаемых в интересах общественного порядка и признанных необходимыми условиями общежития». Теоретично В. Д. Спасович вважав, що злочин - це «противозаконное посягательство на чье-либо право, столь существенное, что государство, считая это право одним из необходимых условий общежития, при недостаточности других средств охранительных, ограждает не нарушаемость его наказанием».

О. Ф. Кістяківський зазначав, що «преступление есть наруше-ние закона, установленного для ограждения безопасности й благосостояния граждан».

Професор Санкт-Петербурзького університету Н. Д. Сергієвський визначав злочин як діяння особи, яке на момент скоєння було протиправним та караним.

М. С. Таганцев, аналізуючи поняття злочину вказував: «Преступным почитается деяние, посягающее на юридическую норму в ее реальном бытии; или, выдвигая более содержание посягательства: деяние, посягающее на охраняемый нормой интерес жизни». Йому належить ще одне визначення злочину, яким, на його думку, є «уголовно-наказуемая неправда, деяние, посягающее на юриди-ческую норму в ее реальном бытие».

Відомий французький криміналіст Гарро вважав, що злочин - це діяння, заборонене або продиктоване заздалегідь виданим зако-ном під страхом покарання.

Один з творців кримінологічної науки італійський криміналіст Гарафало визначав злочин як діяння, яке є шкідливим для суспільства і одночасно ображає середню міру почуття жалю та чесноти, що притаманні кожній цивілізованій особі.

Німецький криміналіст Біндінг вказував, що злочин - це пору-шення норми закону з каральною санкцією.

Кримінальні кодекси Франції епохи Великої Французької рево-люції та Консульства (1791, 1810 рр.) визначали злочин як просту-пок або порушення, що карається за Кримінальним кодексом.

Кримінальне законодавство Російської імперії (1845, 1903 рр.) визначало злочин, як діяння, яке заборонене під час його вчинення під страхом покарання (з погрозою покарання).

На теренах Західної України, яка до 1939 р. перебувала в складі Польщі, діяв Карний кодекс та