Інші дії (умисні і необережні, ті, за які передбачалось покарання у вигляді тюремного ув'язнення до 5 років або арешт понад 3 мі-сяці, або штраф понад 3000 злотих) вважались кримінальними проступками.

Всі наведені визначення поняття «злочин» базуються на найважливішому принципі кримінального права, який сформульова-ний як немає злочину, не передбаче-ного законом.

Цей основоположний принцип закріплений у Загальній Декла-рації прав людини ООН від 10 грудня 1948 р. «Ніхто не може бути засудженим за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння чи бездіяльності, які під час їх вчинення не були визнані злочином національним законом або міжнародним правом».

Європейська Конвенція «Про захист прав людини та основних свобод» від 4 листопада 1950 р. у ст. 7 закріплює цей самий принцип, вказуючи: «Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії або бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримі-нального правопорушення за національними законами або за міжнародним правом. Не може також призначатися покарання, тяжче від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення» [1].

Визначення злочину як діяння, забороненого кримінальним за-коном, є формальним. Воно не вказує на соціальну природу цього явища і не розкриває в повному обсязі його змісту.

Протилежним є визначення злочину лише на основі його ма-теріальної ознаки, що підкреслює лише його ідеологічну сторону, не звертаючи уваги на необхідність нормативного закріплення його ознак.

Такий підхід був притаманний кримінальному законодавству СРСР і Української РСР до початку 60-х років XX ст.

Скажімо, Керівні засади кримінального права 1919 р., Кримі-нальний кодекс РСФРР 1922 р., а тому і Кримінальне законодав-ство України, визначали злочин як суспільне небезпечне діяння, що посягає на суспільний лад і правопорядок, встановлений на перехідний до комуністичного ладу період часу.

Практично так само злочин визначався і в КК РСФРР 1926 і в КК УСРР 1927 р. Приміром, ст. 4 КК УСРР 1927 р. фіксувала «Общественно-опасным (преступным) деянием признается всякое действие или бездействие, угрожающее советскому строю или нарушающее правопорядок, установленными властью рабочих и крестьян на переходной к коммунистическому строю период времени» [11, c. 29-30].

Цей підхід до визначення поняття «злочин» чисто матеріаль-ний. Відсутність формальної ознаки злочину звужує його зміст, робить заідеологізованим.

Звичайно, що єдиним науково правильним визначенням є те, що синтетично поєднує в собі як матеріальний, так і формальний підходи.

Уперше матеріально-формальне визначення злочину як суспі-льно небезпечного і протиправного діяння з'явилось у національ-ному законодавстві лише в «Основах кримінального законодавства Союзу СРСР та Союзних республік» від 25 грудня 1958 р. Воно ж було рецепійовано КК УРСР 1960р., який визначав злочин як «...передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне ді-яння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад Украї-ни, його політичну і економічну системи, власність, особу, полі-тичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так са-мо інше передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок».

Однак і це поняття не можна було визнати повністю вдалим, оскільки воно не розкривало всіх ознак злочину і залишало простір для суперечок з цього приводу.

У зв'язку з цим визначення злочину, яке міститься в ст. 11 чин-ного Кримінального кодексу, слід визнати найбільш вдалим:

«Стаття 11. Поняття злочину.

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

Це визначення, з одного боку, об'єднує два підходи до визна-чення злочину (є формально-матеріальним), а з іншого, - вказує на ознаки, притаманні цьому явищу [15, c. 41].

Ознаки злочину. Для того щоб конкретне діяння було визнано злочинним, воно повинно містити повний комплекс відповідних ознак (рис. 6), які відрізняють його від інших (можливо, навіть надзвичайно подіб-них) діянь.

Ознака - це відповідна характеристика явища, яка притаманна тільки цьому явищу і відрізняє його від йому подібних.

Попередня редакція КК України, прямо називала лише дві ознаки злочину:

суспільну небезпечність;

кримінальну протиправність.

Теоретики кримінального права визначали як ознаки злочину також інші: винність та караність. При цьому вказувалось, що ці дві останні ознаки «випливають із самої суті поняття злочину, оскільки вчинення злочину завжди пов'язане з виною особи в та-кому злочині і відповідним покаранням».

Одночасно висловлювались думки і про наявність інших ознак цього явища. Наприклад, М. Й. Коржанський включає в коло ознак злочину злочинне діяння [8, c. 34].

Висловлювались і думки про притаманність злочину й інших ознак (напр., аморальності).

Який же підхід до кола ознак злочину слід застосувати у зв'язку із прийняттям нового Кримінального кодексу і нової редакції пра-вової норми, яка визначає це явище?

По-перше, кодекс чітко називає ознаки, які йому притаманні. Через це, спроби розширено тлумачити коло цих ознак є юридично некоректними.

По-друге, кодекс як ознаки злочину вказує суспільну небезпеч-ність, кримінальну протиправність, винність. Тому слід визначи-тись відносно таких ознак як: а) злочинне діяння; б) караність та в) аморальність.

Злочинне діяння. Виходячи зі змісту поняття «ознака» слід за-значити, що діяння (злочинне чи загальнопротиправне) є формою поведінки при вчиненні порушень будь-яких правових норм. Тому говорити про нього, як про ознаку, є неправильним. Фактично в дефініцію цього поняття воно введено для розуміння механізму Його вчинення, а не змісту. Злочин не