Протиправність злочину - це юридична характеристика діяння. Зміст цієї ознаки полягає в тому, що злочином визнається тільки суспільне небезпечне діяння, яке передбачене як таке чинним Кримінальним кодексом.

Відповідно до ст. 92 п. 22 Конституції України злочинність діяння визначається виключно Законами України [2].

До речі, у КК України 2001 року зроблено у цьому напрямі набагато більше, ніж у попередньому кримінальному законі, який чітко не фіксував неможливість визнання злочином діянь, які не передбачені Кримінальним Кодексом.

Це важливе нормативне положення визначає неможливість за-стосування кримінального закону за аналогією, що було прита-манне КК України 1927 р. і давало можливість грубо порушувати законність, підтримувати політику терору, розв'язану проти укра-їнського народу тоталітарним режимом Й. Сталіна.

Аналогія кримінального закону означала можливість застосу-вання, за відсутності в КК прямої вказівки на протиправність кон-кретного діяння, тих кримінально-правових норм, які передбача-ють відповідальність за злочини, найбільш наближені за характе-ром та ступенем суспільної небезпеки до діяння, яке вчинила конкретна особа.

Визначаючи зміст кримінальної протиправності, слід наголоси-ти, що він не обмежується виключно диспозицією норми особли-вої частини Кримінального кодексу, а є синтетичним поняттям. З одного боку, він є нормативною реалізацією, відтворенням суспі-льної небезпеки, яка притаманна конкретному діянню. З іншого - кримінальна протиправність об'єднує положення як Загальної, так і Особливої частин Кримінального Кодексу. Приміром, не може бути визнано злочином діяння, яке передбачено диспозицією нор-ми ст. 186 ч. 1 КК України «Грабіж» на підставі лише диспозиції цієї норми без аналізу норм статей 18 КК «Суб'єкт злочину», 19 КК «Осудність», 23 «Вина» КК та інших, які визначають за-гальні умови кримінальної протиправності [3].

Вина. Відповідно до ст. 23 КК України «Виною є психічне став-лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необереж-ності».

Детальніше зміст, характеристики та інші питання цієї ознаки злочину будуть розглянуті далі при вивченні питання про суб'єктивну сторону складу злочину.

Вина є внутрішньою суб'єктивною характеристикою злочину. Саме через вину реалізується демократичний підхід до змісту кримінальної відповідальності, яка передбачає можливість її на-стання лише у випадках наявності суб'єктивних підстав.

Злочином може бути лише діяння, яке вчинене умисно або з необережності.

Невинне діяння (сакиз) не може тягнути кримінальну відпові-дальність.

Верховний Суд України постійно наголошує, що порушення кримінальної справи можливе лише за наявності всіх ознак злочину, передбаченого чинним кримінальним законом.

2. ПОНЯТТЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ТА ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ

Поняття злочину та його ознак, які були розглянуті раніше, визначають групу діянь, що відносять до категорії злочинів. Однак, якщо залишитись тільки з цим поняттям (злочин), то бу-де неможливою подальша класифікація злочинних проявів, від-несення окремих діянь за відповідними ознаками до окремих видів злочинів, структуризація видів злочинів, кваліфікація ді-янь, вчинених особами та вирішення інших питань практичного застосування кримінально-правових норм Особливої частини Кримінального кодексу. З огляду на це у кримінальному праві виникла потреба в розробці спеціального наукового апарату, за допомогою якого можна було б вирішувати питання, поставлені раніше. Таким апаратом став «Склад злочину», на підставі якого побудована конструкція норм Особливої частини КК України.

У кожній науці завжди є щось особливе, що є серцевиною цієї науки. В кримінальному праві його серцевиною, його ядром є «Склад злочину».

Уперше термін «склад злочину» застосував у 1581 р. відомий італійський криміналіст Фарінацій. Однак трива-лий час це поняття використовувалось не як кримінально-правове, а як кримінально-процесуальне і криміналістичне.

У XVI—XVII ст. під ним розумілись різноманітні сліди злочину, які залишались після його скоєння: труп, знаряддя вбивства, сліди злочину та ін. - все те, що давало підстави стверджувати про наяв-ність злочинного діяння.

Лише наприкінці XVII - початку ХУНТ ст. поняття склад злочину поступово стало входити у понятійний апарат матеріального кри-мінального права.

У вітчизняній кримінально-правовій літературі воно увійшло в понятійний апарат у другій половині XIX - на початку XX ст.

В «Учебнике уголовного права» В. Д. Спасович зазначав, що «совмещая в себе й внешнюю обьективную й внутреннюю субьективную сторону преступления, оно обозначает: совокупность всех признаков содержиммх в понятий преступления».

Л. Є. Владимиров цим поняттям визначав: 1) сукупність ознак злочину; 2) те, що залишається після злочину в зовнішньому світі,— труп, залишки пожежі тощо.

О. Ф. Кістяківський складом злочину називав «существенно-необходимые признаки, без которых или без одного из них преступление немыслимо». Серед ознак складу злочину він називав: суб’єкт злочину; об'єкт або предмет, над яким вчиняється злочин; відношення волі суб'єкта до злочинного діяння, або внутрішня йо-го діяльність; власне дія та її наслідки, або зовнішня діяльність суб'єкта та її наслідки.

Л. С. Бєлогриць-Котляревський визначав склад злочину як «совокупность тех характеристических признаков или условий, как внешних, так й внутренних, которые образуют самое понятие пре-ступления».

З часом це поняття набуло того змісту, який притаманний йому в сучасній кримінально-правовій науці. Скажімо, М. С. Таганцев вже вказував, що це поняття визначає «совокупность характерологических признаков преступного деяния».

Подальша наукова розробка поняття «склад злочину» пов'язана з іменами видатних учених-криміналістів радянського періоду - М. І. Бажанова, Я. М. Брайніна, В. М. Кудрявцева, В. П. Курлянд-ського, Б. С. Нікіфорова, А. А. Піонтковського, А. Б. Сахарова, В. В.