Висновок про необхідність виділити в правознавстві три основні розділи - теоретико-правовий, приватноправовий і публічноправовий - слід використати для угрупування загальнопрофесійних дисциплін, встановлених держстандартом по юриспруденції. До теоретико-правового розділу освітньої програми повинна бути віднесені теорія держави і права, історія держави і права Росії і зарубіжних країн, історія політичних і правових навчань, основи римського права і ін. До публічноправового – конституційне право України і зарубіжних країн, адміністративне право, кримінальне право, фінансове право, криміналістика, процесуальні галузі і ін. До приватноправового - цивільне право, трудове право, міжнародне приватне право, земельне право, сімейне право і ін.

Слід підкреслити, що названі розділи взаємозв'язані. Вивчення дисциплін кожного з них припускає одночасне вивчення інших. Проте якщо це до цих пір робилося стосовно приватноправового і публічноправового розділів, то дисципліни теоретико-правового розділу вивчалися переважно на першому році навчання.

Смислова основа теоретико-правових дисциплін – загальнотеоретичний підхід до державно-правових явищ в якості логічного і історичного методів аналізу. При цьому реалії Української держави і права інтерпретуються як одиничне, в якому і через яке загальна природа політики виражається з різним ступенем повноти і сутнісної адекватності. Цей цикл повинен відігравати роль загального контексту, без співвідношення з яким неможливе розуміння проблематики приватного і публічного права [10, c. 11].

У свою чергу, тверді підстави для побудови всього теоретико-правового циклу може дати системний підхід до розкриття першооснов теорії держави і права. Представляється, що вся сукупність державно-правових знань може бути розгорнена з гранично загального поняття «політична система суспільства».

Політична система суспільства розуміється нами, разом з економічною, соціальною і духовною системами, як одна з підсистем суспільства. При цьому основні елементи названих підсистем є для політичної системи середовищем. В політичній системі розрізняється чотири групи елементів. Перша - політичні інститути: держава і його установи, політичні партії, суспільні організації і рухи. Друга - політичні відносини, які відрізняються від інших суспільних відносин тим, що пов'язані з публічною владою. Третя - політичні і правові принципи і норми, які утворюють нормативно-регулятивну сторону політичної системи. Четверта - політична і правова свідомість, що складається з психології і ідеології, кожна з яких, у свою чергу, сильно диференційована. Таким чином, вся сукупність державно-правових явищ відноситься до політичних і повинна розглядатися в єдності і взаємообумовленості з іншими політичними явищами.

По типу політичні системи можуть розглядатися як моноструктурні і поліструктурні. Розрізняється два різновиди політичних режимів - демократичний і тоталітарний. При цьому очевидна взаємообумовленість, з одного боку, демократичного режиму і поліструктурної системи, з іншого - тоталітарного режиму і моноструктурної системи.

Політичні відносини характеризуються як відносини власті, що реально знаходять форму або співіснування, або конфлікту. В основі лежить спосіб зв'язку елементів політичної системи, тобто її структура.

Політичні інститути розуміються як установи, тобто об'єднання людей з своєю особливою структурою, управлінням, посадами і ін. Вони діляться на державні і недержавні. При характеристиці держави головна увага надається тому, що вона є апаратом політичної влади. Розрізняється два типи держав -правова і партійна.

Політична і правова свідомість є усвідомлення людьми відносин влади і права, виступаючого в якості активних начал політики і юриспруденції.

Право, що розглядається в політичному контексті, розуміється як система регуляції і захисту вільної поведінки людей засобами держави. Правова система розуміється як конкретна сукупність прав, юридичної практики і правової ідеології. Розрізняється два типи правових систем - юридична і ідеологічна.

Норми права розуміються як загальні правила поведінки, що витікають від держави і охороняються нею. До форм права віднесені нормативні юридичні акти, санкціоновані звичаї, судові і адміністративні прецеденти.

Галузі права діляться на матеріальні і процесуальні, приватні і публічні. Останній поділ має принципове значення для класифікації галузей не тільки права, але і законодавства, а також відповідних циклів учбових дисциплін юридичного профілю і сфер правосвідомості в цілому.

Виходячи з сказаного, можна збудувати принципову схему програмно-методичного комплексу, придатну для обґрунтовування кожній з складових частин циклу, а також для дисциплін інших циклів. Життєздатність такої схеми може бути перевірена лише на конкретному матеріалі теоретико-правових дисциплін.

При цьому програмно-методичний комплекс по теорії держави і права грає роль смислового контексту всього циклу теоретико-правових дисциплін. Освітня роль теорії держави і права в циклі теоретико-правових дисциплін і освітній програмі по юриспруденції в цілому, як вона промальовувала в комплексі, полягає в типологічних побудовах політичних і правових систем, держав, політичних режимів і ін. Філософською підставою виступає дихотомна типологія політичних явищ, розроблена і застосована тут в якості методології [17, c. 44].

На основі виробленої концепції побудови циклу теоретико-правових дисциплін розроблені програмно-методичні комплекси по інших юридичних дисциплінах. Так, програмно-методичний комплекс по історії держави і права України включає в якості розділів програму учбового курсу, плани семінарських занять із списками першоджерел і літератури, тематику письмових робіт, контрольні питання і ін.

Освітня роль теорії держави і права в циклі теоретико-правових дисциплін полягає у формуванні в студентів наукових уявлень про виникнення держави і права, загальні і специфічні закономірності розвитку держави і права в Україні, еволюції держави і права, з найдавніших часів до наших