Норма-припис втілює державне веління у вигляді цільного нормативного положення, присвяченого конкретному питанню правового регулювання. Логічна ж норма характеризує сутність і зв’язок конкретних розпоряджень, їх державно-примусові, нормативно-регулюючі якості. Внутрішня будова, зв’язок елементів, що утворюють структуру норми, відрізняються інваріантністю, жорсткістю, «незруйнуванням». Причому ці елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) об’єднані не на умовах ієрархічної залежності, як це характерно в основному для зв’язку елементів усередині галузей і інститутів права, а на умовах синтетичної залежності при якій відсутність хоча б одного з необхідних елементів приводить до руйнування даної цілісності - юридичної норми.

З зовнішнього боку (тобто з боку зовнішньої форми) норми-приписи і логічні норми одержують мовно-логічний, словесно-документальний виклад в тексті нормативного юридичного акту: його статтях і інших структурних підрозділах акту.

Головне, що тут необхідно відмітити, це різницю між нормою права і статтею нормативного акту. Однак співвідношення між нормою і статтею залежить від того, чи розглядається це співвідношення як таке, що можна застосувати до логічної норми чи до норми-припису.

Логічна норма, покликана виразити в основному зв’язки між спеціалізованими нормативними приписами, їх державно-примусові, нормативно-регулюючі якості, в більшості випадків містяться в декількох статтях нормативного акту чи навіть в статтях різних нормативних актів.

Норма-припис, як правило, відповідає первинній структурній частині тексту нормативного акту (статті, пункту, абзацу статті, конкретній фразі тексту). Дроблення норми-припису, розподіл його змісту між різними статтями, пунктами статті і т. д. взагалі неможливий. Норма-припис - це цільне, логічно завершене і формально закріплене державно-владне веління. За своєю словесно-логічною побудовою вона представляє собою нероздільну єдність за формулою «якщо - то».

Практика законодавства показує, що виділення частини норми-припису можливе лише шляхом самостійного її формулювання у вигляді особливого загального правила (при цьому якість самостійного правила зберігає і «урізана» норма).

Однак при характеристиці співвідношення норми-припису і статті важливо відмітити, що повного співпадіння тут також нема. Норма-припис - це правило, веління, нормативно-владне судження, тоді як стаття представляє собою лише підрозділ тексту нормативного юридичного акту. Отже, в даному випадку можна говорити тільки про відповідність норми права і статті чи іншої частини тексту акту, а не про їх рівність.

Чим вищий рівень спеціалізації права, тим більш спрощуються правові приписи, кожний з яких стає самостійним нормативним узагальненням, присвяченим окремій операції в процесі правового регулювання. При цьому нерідко стаття нормативного акту містить декілька тісно взаємопов’язаних правових приписів. Наприклад, ст. 112 Кодексу про шлюб і сім’ю включає щонайменше чотири приписи: припис-принцип («таємниця усиновлення охороняється законом»), уповноважуючу норму («для забезпечення таємниці усиновлення за проханням усиновителя може бути змінено місце народження усиновленої дитини...»), забороняючу норму («забороняється без згоди усиновителей... повідомляти будь-які дані про усиновлення...»), правоохоронну норму-припис («особи, які розголосили таємницю усиновлення проти волі усиновителя, можуть бути притягнені до відповідальності згідно встановленого законом порядку»).

2.2. Структура логічної норми

Ця структура виражається в жорсткому, інваріантному зв’язку таких елементів, які в своїй єдності забезпечують державно-владне регулювання суспільних відносин. Набір елементів логічної норми такий, що він дозволяє їй бути «автономним», відносно відокремленим регулятором, акумулюючим все те, що необхідно для юридичного опосередкування суспільних відносин.

У відповідності з цим логічна норма включає до свого складу три основні елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

а) гіпотеза - зазначення конкретних фактичних життєвих обставин (події, дії людей, сукупність дій, тобто фактичні склади), при яких дана норма вступає в дію. Гіпотеза (припущення) - це елемент правової норми, в якому вказується, при яких умовах слід керуватись даним правилом. В гіпотезі викладаються ті фактичні обставини, при наявності яких в осіб виникають юридичні права і обов’язки. Візьмемо в якості прикладу норму цивільного права, викладену в статті 264 Цивільного кодексу України, яка визначає обов’язок наймодавця по утриманню зданого в найм майна. Гіпотезою в даній нормі є здача в найм майна. При такій умові у однієї особи (наймодавця) виникає обов’язок утримувати здане в найм майно, а у другої (наймача) - право вимагати виконання цього обов’язку.

б) диспозиція - «серцевина» норми права, тобто вказівка на правило (правила) поведінки, яким повинні підпорядковуватись суб’єкти, якщо вони виявились причетними до умов, перерахованих в гіпотезі. Диспозиція розкриває саме правило поведінки, зміст юридичних прав и обов’язків осіб. В приведеному вище прикладі диспозиція приписує, що наймодавець зобов’язаний проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найм майна, якщо інше не передбачене законом чи договором, а наймач у випадку невиконання наймодавцем цього обов’язку має право або провести капітальний ремонт і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати або розірвати договір і стягнути збитки, нанесені його невиконанням.

в) санкція - вид і міра можливого покарання (кари), якщо суб’єкти не виконують приписи диспозиції, чи заохочення за здійснення рекомендованих дій. Тому санкції призначають, щоб спонукати суб’єктів діяти у відповідності з розпорядженнями норми права.

Санкція називає заохочувальні чи каральні міри (позитивні чи негативні наслідки), що наступають у випадку додержання чи, навпаки, порушення правила, зазначеного в диспозиції норми. Інколи в статті закону формується тільки частина норми, а інші її частини слід шукати в інших статтях чи в іншому нормативному акті. Звідси слідує необхідність розрізняти норму права і статтю закону. Це очевидно ще й тому, що в одній статті нормативного акту наприклад