Норма права не виконала б своєї регулятивної ролі, якщо б в ній був відсутнім який-небудь з названих структурних елементів. Тому законодавець при формулюванні норм зобов’язаний виписати кожну частину чи дати відповідне посилання, а той, хто реалізує норму, повинен мати на увазі всі зв’язки елементів норми, для того щоб юридично грамотно побудувати свої дії.

2.3. Структура норми-припису

Це структура первинних частин правової матерії, які знаходять пряме вираження в тексті нормативного акту.

Норми-приписи як клітини єдиного організму виконують всередині нього різноманітні задачі, різні операції. Тому трьохчленна схема, яка має суттєве значення для характеристики логічних норм, не відповідає структурі реальних норм-приписів. Структурна побудова норм-приписів відображає головне, що властиве первинній ланці нормативної системи, - забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормування поведінки людей.

З врахуванням спеціалізації права для юридичної норми-припису характерна типова структурна побудова, що виражає жорсткий закон організації її змісту і яка складається з двох основних елементів:

а) гіпотези - частини норми, що вказує на ті умови, тобто фактичні обставини, при настанні чи ненастанні яких норма вступає в дію;

б) диспозиції чи санкції - частини норми, що вказує на ті юридичні наслідки, які наступають при наявності передбачених нормами умов. В регулятивних (правоустановчих) нормах ця частина норми називається диспозицією; вона утворює зміст самого правила поведінки, вказує на права і обов’язки, якими наділяються учасники відносин, що регулюються.

Вказані дві частини норми-припису є її обов’язковими елементами. Правове веління обов’язково повинно містити вказівки на його суть, тобто на юридичні наслідки, і на умови їх настання. Отже, норм-приписів без гіпотез існувати не може. В будь-яких, самих спеціалізованих правових приписах так чи інакше вказуються умови, при яких вони діють.

Важливо звернути увагу на те, що регулятивні норми-приписи неодмінно, за логікою юридичного регулювання, внутрішньо, а інколи і текстуально пов’язані, функціонують в єдності з охоронними приписами, які їх забезпечують, охороняють. Так що в кінцевому результаті регулятивні і охоронні норми-приписи виражаються у вигляді логічних норм, де є всі три елементи - гіпотеза, диспозиція, санкція. При цьому нерідко з кількома регулятивними нормами-приписами скоординовано одне охоронне нормативне положення, яке виступає у вигляді самостійного припису, а в рамках логічних норм приєднується то до одного, то до другого регулятивного припису.

3. ВИДИ ПРАВОВИХ НОРМ

3.1. Спеціалізовані юридичні норми: природа, особливості і значення в правовому регулюванні

У масиві юридичних норм існує значна за обсягом група правових приписів, що не є нормою права як класичної моделі поведінки. У теорії права їх називають спеціалізованими нормами права, їх існування зумовлено специфікою самого права. Вони мають пев-не самостійне значення в регулюванні суспільних відносин. На підміну від класичного правила поведінки вони:

виконують субсидіарну (додаткову) функцію в правовому регулюванні;

позбавлені традиційної логічної структури, що характерна для юридичних норм як класичного приписання;

виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визна-чається змістом виконуваної функції (так, норми, що закріплю-ють принцип законності, орієнтують суб'єктів на здійснення правомірної поведінки).

Спеціалізовані юридичні норми неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням. Вони можуть бути поділені на відправні та інші спеціалізовані нормативні приписи.

Відправні спеціалізовані норми досить неоднорідні за своїм ха-рактером, змістом та цільовим призначенням. Вони охоплюють норми-начала, визначально-установчі норми, норми-дефініції, норми-принципи, норми-презумпції тощо. їх особливе призначен-ня полягає у встановленні вихідних засад, основ правового регулювання суспільних відносин. Завдяки їм визначаються цілі, зав-дання, принципи, межі і методи правового регулювання, закріплюються правові категорії і поняття. До інших спеціалізованих норм можуть бути віднесені: норми-строки, норми-фікції, норми-конструкції, оперативні норми. Оскільки спеціалізовані юридичні норми досить різноманітні, то при здійсненні їх класифікації важливо розкрити зміст і призначення кожної з них [Котюк В.О. Основи держави і права. Навч. Посібник.- К.: Атіка, 2001 р., c. 128].

Норми-засади — це правові приписи, які закріплюють підвалини конституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного і державного життя, взаємовідносини держави і особистості, форми власності та ін. Ці норми зосеред-жені насамперед у конституції (наприклад, «Україна є унітар-ною державою» — ст. 2 Конституції України, «Україна є рес-публікою» — ст. 5 або «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність» — ст. 3) і дістають свій розвиток та логічне вираження в інших вихідних юридичних нормах і передусім у нормах-принципах.

Норми-принципи — це правові приписи, які виражають закріплюють принципи права. Принципи права — це незаперечні вимоги, що пронизують правову систему суспільства, законодавство, окремі його галузі і юридичну практику. Норми-принципи розглядаються як результат нормативного узагальнення держав но-правових явищ, вони виражають зміст і закономірності розвитку цих явищ. Регулююча роль принципів права нерозривно пов'язана з їх законодавчим закріпленням. Принцип права закріплений у законодавчому приписі, стає нормою-принципом Норма може закріплювати принцип повністю або його частину елемент. Правовий принцип може закріплюватись у кількох статтях або, навпаки, в одній статті можуть бути розміщені кілька принципів. Так, ст. 8 Конституції України закріплює кілька принципів-норм: принцип верховенства права, верховенства конституції, прямої дії норм конституції [1].

Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві. З метою їх подолання суди використовують норми принципи для вирішення справи за аналогією. На них можна посилатись також при вирішенні конкретної юридичної справи — для обґрунтування змісту правозастосовчого акта, підтвердження непорушності якогось законодавчого положення або поси-лення авторитетності прийнятого рішення.

Визначально-установчі норми — це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права (завданням Конституційного