Цивільно-правова відповідальність за порушення зобов’язань

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ФОРМИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

1.1 Поняття цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань

1.2. Види цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань

1.3. Форми цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань

2. ПІДСТАВИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ТА НОРМАТИВНИХ АКТІВ

ВСТУП

Розбудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав і інтересів учасників майнового обороту, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є інститут цивільно-правової відповідальності.

Предметом цивільно-правового регулювання є особисті немайнові та майнові відносини. Але регулювання цивільно-правових відносин вирішує питання організації відносин між суб’єктами цивільного права тільки у разі, якщо реалізація цивільних прав і обов’язків з боку всіх учасників цивільних правовідносин є ідеальною. Якщо відбувається порушення цивільних прав, замість потреби в регулюванні цивільних правовідносин виникає потреба захистити права суб’єктів цивільного права. Відсутність механізму і правових підстав для цивільно-правового захисту усуває можливість стимулювання суб’єктів цивільного права до виконання своїх прав та обов’язків і, відповідно, робить безперспективною ідею цивільно-правового регулювання.

Залежно від змісту цивільного правопорушення застосовуються різні засоби цивільно-правового захисту. Основною метою цивільно-правового захисту є відновлення прав суб’єктів, чиї права порушені. Водночас цивільне право допускає такі засоби захисту, призначенням яких є додатковий вплив на правопорушника з метою його покарання і стимулювання до позитивного ставлення при виконанні своїх цивільних прав і обов’язків у майбутньому. Різниця в основних цілях різних засобів захисту призвела до їх поділу на міри захисту і міри відповідальності.

Міри захисту спрямовані на виконання цивільно-правового обов’язку щодо суб’єкта, права якого порушені. Міри відповідальності, крім відновлення прав потерпілого, завжди спричиняють несприятливі наслідки у майновій сфері особи, яка такі права порушила.

Виходячи із вище наведеного об’єктом даної роботи являється цивільно-правова відповідальність як інститут цивільного права. Проблеми цивільно-правової відповідальності в монографічному плані досліджувались такими видатними вченими – цивілістами, як професори Г.Матвєєв, О. Йоффе, В.Тархов, О.Красавчиков, В.Грибанов, Я.Шевченко, А.Савицька та ін., які зробили значний внесок в теорію цивільно-правової відповідальності. Разом з тим багато положень цієї теорії залишаються дискусійними і потребують уточнення.

1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ФОРМИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

1.1 Поняття цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань

Стосовно визначення цивільно-правової відповідальності та її характерних ознак в юридичній літературі вже багато років точиться дискусія. Зокрема, поняття цивільно-правової відповідальності нерідко пов’язують із санкцією за правопорушення. Питання про суть санкції та її співвідношення з поняттям відповідальності залишається дискусійним як у літературі із загальної теорії права, так і в галузевих юридичних науках. Зазначаючи, що санкція безпосередньо пов’язана з вимогою певної поведінки, яка міститься у правовій нормі, О.Лейст писав: «У юридичному обов’язку відображено вимогу належної поведінки, а санкція – спосіб державного примусу до виконання (додержання) цієї вимоги, загроза примусом на випадок її порушення» [22, с. 94].

Стосовно цивільно-правових відносин О.Красавчиков під санкцією розумів установлену законом міру майнових або інших правових невигідних для особи наслідків, яка застосовується в разі недодержання закону, невиконання прийнятих зобов’язань, заподіяння шкоди або за наявності інших передбачених законом підстав [15, с. 65]. В указаному визначенні протиправність поведінки, з якою пов’язується застосування санкції, розглядається широко: вона охоплює весь спектр порушень цивільно-правових норм, незалежно від того, які міри при цьому будуть застосовані: міри відповідальності чи засоби захисту. Крім того, в це визначення включена характеристика можливих правопорушень, щодо яких необхідно застосувати охоронні цивільно-правові засоби, оскільки вказується не вид порушення: ним може бути не тільки порушення зобов’язання, але і недотримання інших норм закону.

Під санкцією В.Грибанов розумів будь-які правові наслідки правопорушення, у тому числі й ті, застосування яких не тягне за собою настання додаткових несприятливих наслідків для правопорушника. Санкцією норми права можна вважати не тільки передбачені законом міри державно-примусового характеру, що застосовуються судом, господарським судом або іншими компетентними державними чи громадськими органами, а й передбачені законом міри, які можуть застосовуватися самостійно уповноваженою особою до зобов’язаної особи у разі порушення останньою цивільних прав або обов’язків [21, с. 85].

Для того щоб правоохоронне правовідношення можна було назвати цивільно-правовою відповідальністю, за С.Братусем, наявність несприятливих майнових наслідків для особи після вчинення нею правопорушення повинна визначатись лише порівняно з правовідносинами, які існували до вчинення нею протиправної дії. Тому такі наслідки інакше називають негативними та додатковими до зобов’язання, яке виникло до факту цивільного правопорушення. У цьому поряд з правозахисною функцією цивільно-правової відповідальності проявляється функція покарання винної особи. Наприклад, невчасне виконання договору, крім обов’язку його виконати, покладає на правопорушника також обов’язок відшкодувати заподіяні збитки його неналежним виконанням. При цьому відшкодування заподіяних збитків буде додатковим майновим (несприятливим) обов’язком до обов’язку виконання договору.

Таким чином, найвагомішою ознакою цивільно-правової відповідальності є покладення на правопорушника додаткових негативних цивільно-правових обов’язків з-поміж тих, які на нього покладені за зобов’язанням: договірним чи недоговірним. Лише додаткові обмеження, які покладаються на правопорушника, вказують на необхідність застосування до нього засобів відповідальності. З цього приводу влучно висловлювався С. Братусь, що немає відповідальності, коли правопорушення не тягне за собою негативних (несприятливих) наслідків порівняно з тим станом, в якому він знаходився до моменту вчинення правопорушення [10, с. 56].

Отже, цивільно-правова відповідальність як різновид санкції – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних