При вчиненні правопорушення у сфері публічного права формою такого примусу є покарання, що спрямоване безпосередньо на особу правопорушника і зачіпає його особистий статус. При вчиненні правопорушення у сфері приватного права, зокрема при порушенні договірних зобов’язань, формою такого примусу є цивільно-правова відповідальність, спрямована не на особу правопорушника, а на її майнову сферу, а тому вона не зачіпає особистого статусу правопорушника.

Враховуючи те, що предметом правового регулювання цивільного права є особисті немайнові та майнові відносини, то можна сказати, що за характером свого впливу на правопорушника дана відповідальність суттєво відрізняється від кримінальної та адміністративної відповідальності. По-перше, цивільно-правова відповідальність носить диспозитивний характер, який полягає в тому, що потерпіла сторона сама вирішує, застосовувати чи не застосовувати міри відповідальності до правопорушника. Іншими словами, застосування майнових або немайнових санкцій, у тому числі відповідальності, за чинним законодавством є правом, а не обов’язком суб’єктів цивільних відносин. Це стосується і юридичних осіб, які самостійно вирішують питання щодо здійснення належних їм прав. По-друге, санкції, в яких відображаються несприятливі наслідки, носять майновий характер, тобто охоплюють ту сферу інтересів фізичних і юридичних осіб, яка пов’язана з майном та із зменшенням майнових благ. У даному випадку відсутній безпосередній вплив на особистість [22, с. 20].

Відшкодування шкоди в натурі чи в грошовій формі відоме і кримінальному, і адміністративному, і трудовому праву. Однак, тільки цивільно-правовій відповідальності відома така форма впливу, як відшкодування збитків.

Цивільно-правова відповідальність завжди є відповідальністю одного учасника перед потерпілим. Це обумовлено тим, що цивільне право регулює відносини між рівноправними та незалежними суб’єктами, а отже, порушення обов’язків, одним суб’єктом завжди тягне за собою порушення прав іншого учасника правовідносин. При застосуванні міри кримінальної відповідальності правовідносини виникають, перш за все, між державою і правопорушником, що пов’язано з більшою суспільною небезпекою кримінальних правопорушень і спрямованістю міри кримінальної відповідальності на особу правопорушника з метою викликати позитивні зміни в особистості правопорушника [21, с. 87 ].

У зв’язку з тим, що цивільні правопорушення також можуть зачіпати інтереси суспільства і держави, цивільне право допускає виникнення, при застосуванні цивільно-правової відповідальності, відносин між державою і правопорушником. Такі правовідносини реалізуються у застосуванні до правопорушника мір конфіскаційного характеру і носять виключний для цивільного права характер.

На сьогоднішній день відносини цивільно-правової відповідальності регулюються нормами, які закріплені у ст.ст.22 «Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди», 23 «Відшкодування моральної шкоди», у главах 51 «Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання», 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України та іншими нормами, які знаходяться в різних розділах даного Кодексу.

Таким чином, аналіз глави 3 «Захист цивільних прав та інтересів» ЦК, яка об’єднує в собі як санкції, які не пов’язані з додатковими обмеженнями для правопорушника, так і санкції, які пов’язані із додатковими обтяженнями для правопорушника, та інших положень даного Кодексу дає підстави стверджувати про необхідність формування окремої глави або параграфу, спеціально присвяченому загальним положенням інституту цивільно-правової відповідальності.

1.2. Види цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань

Поділ видів цивільно-правової відповідальності може здійснюватись за різними критеріями залежно від того, з якою метою такий поділ здійснюється. Так, В.Тархов здійснював поділ даної відповідальності за такими критеріями:

залежно від підстав застосування – розрізняють відповідальність договірну і позадоговірну (деліктну);

залежно від суб’єктів – цивільно-правова відповідальність може бути індивідуальною або спільною (частковою, солідарною, субсидіарною);

залежно від характеру відповідальності – міри, що впливають безпосередньо на свідомість особи (міри особистого характеру), і ті, що впливають опосередковано через майнові права й інтереси правопорушника;

залежно від цілей відповідальності – міри відповідальності можна поділити на відновлювальні (відшкодування шкоди) і каральні (репресивні і превентивні) – стягнення неустойки тощо;

залежно від розмірів і обсягу – відповідальність буває повна, обмежена, підвищена;

залежно від характеру поділу відповідальності між кількома правопорушниками – виокремлюють часткову, солідарну і субсидіарну відповідальність [21, с. 90].

Таким чином, класифікація відповідальності здійснюється за інститутами цивільного права: інститутом договірних зобов’язань та інститутом не договірних зобов’язань.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку, позбавлення суб’єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, яке виникло з договору.

Договірна відповідальність випливає з порушення регулятивних правовідносин і наступає при невиконанні або неналежному виконанні боржником свого обов’язку у відносному право відношенні де конкретному праву кредитора відповідає конкретний обов’язок боржника, а зміст обов’язку відшкодування шкоди у разі порушення зобов’язань міститься в умовах договору, сформованих за взаємною згодою сторін. Принцип свободи договору обумовлює диспозитивний характер більшості норм інституту договірної відповідальності.

Підставою застосування договірної відповідальності є не сам договір, а факт заподіяння шкоди невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання: саме у цьому і проявляється диспозитивний характер договірної відповідальності. Проте слід взяти до уваги той фактор, що диспозитивність договірної відповідальності також має певні межі, встановлені законом. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язання, є нікчемним (ст.614 ЦК).

Недоговірною є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин.

При заподіянні недоговірної (деліктної) шкоди відбувається порушення правоохоронних правовідносин, у яких абсолютним правам (наприклад, право власності) суб’єктів цивільного права кореспондує пасивний обов’язок боржника не порушувати ці права. У зв’язку з тим, що такі абсолютні права гарантовані державою і перебувають під її охороною, закон є єдиною підставою, що