Юридичне значення поділу відповідальності на договірну і недоговірну полягає у тому, що форми і розміри недоговірної відповідальності визначаються тільки законом, водночас як договірної відповідальності - визначаються як законом, так і умовами договору. Договором може бути передбачена відповідальність, у тому числі за правопорушення, за які чинне законодавство відповідальності не передбачає, або інша форма відповідальності, ніж та, що прямо передбачена законодавством, якщо законом не передбачено інше. Наприклад, розмір неустойки, встановлений законом, у договорі може бути збільшений або зменшений, крім випадків, передбачених законом (ст.551 ЦК).

В юриспруденції загальновідомим є інтерес з боку цивілістів до проблематики, що стосується відносин, які виникають внаслідок заподіяння шкоди. Відомим є і рівень досягнення цивілістичної думки у названій частині предмета цивільного права. Водночас теоретичні розробки, що є з цього напрямку, все ще не можуть бути визнані вичерпними і такими, що знімають дискусійність по окремих категоріях або проблемах. Щодо деяких із них існують судження, які є не безспірними, а тому потребують відповідних уточнень і доповнень. На думку В. Ігнатенка та С. Приступи, в числі таких уточнень і доповнень – питання щодо функціональних особливостей інституту відшкодування шкоди [9, с. 150]. Вони вважають, що інституту відшкодування шкоди притаманна не тільки, охоронна функція, а також і компенсаційна, оскільки йдеться про юридично і практично можливі засоби забезпечення інтересів потерпілого шляхом надання йому відповідних матеріальних благ замість зазначених втрат. А така заміна стає нічим іншим, як компенсацією.

Тому й сутність визначення недоговірних зобов’язань із заподіяння шкоди зводиться до того, що вони, як такі, що виникають внаслідок порушення охоронюваних законом майнових і особистих немайнових прав потерпілого, покликані забезпечити повну компенсацію цих прав шляхом заміни понесених потерпілим витрат на інші, передбачені законом, а також договором або присуджені судом матеріальні блага за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших осіб, на яких законом покладений обов’язок відшкодування шкоди. У зв’язку з цим, на їх думку, було б більш точним закріпити в законі обов’язок по відшкодуванню шкоди не в повному обсязі, а «в обсязі, передбаченому законом». У будь-якому разі насправді саме так і відбувається.

У цивільно-правовому зобов’язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов’язків між суб’єктами зобов’язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов’язання. Відповідальність за порушення цих зобов’язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною.

Часткове зобов’язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов’язання у певній частині (пайці) [15, с. 70]. Відповідно до ст.540 ЦК, якщо у зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов’язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актом цивільного законодавства.

Отож, часткова відповідальність передбачає, що кожний з боржників несе перед кредитором відповідальність тільки у тій частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору. Частки кожного з боржників визнаються рівними, якщо законом або договором не визначений інший розмір.

Солідарні зобов’язання виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов’язання. [20, с. 698]. Якщо, наприклад, у такому зобов’язанні є один кредитор і кілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення своїх вимог від одного із солідарних боржників, кредитор має право вимагати неодержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов’язаними доти, доки зобов’язання не буде виконано повністю. Відповідно до ч.4 ст.543 ЦК виконання солідарного обов’язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором. Отже, при порушенні солідарного обов’язку настає солідарна відповідальність, за якої кредитор може вимагати оплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і з кожного окремо. Так відповідно до ч.1 ст.554 ЦК у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Причому поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Субсидіарна відповідальність має місце тоді, коли в зобов’язаннях беруть участь два боржники, один з яких являється основним, а другий – додатковим (субсидіарним) [11, с. 486]. При цьому субсидіарний боржник несе відповідальність перед кредитором додатково до відповідальності основного боржника. Така субсидіарна відповідальність може бути передбачена законом, іншими правовими актами або умовами договору. Так, відповідно до ч.1 ст.119 ЦК учасники повного товариства солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаними усім майном, що їм належить. За договором поруки сторони можуть передбачити, що поручитель несе субсидіарну відповідальність перед кредитором за невиконання або неналежне виконання боржником обов’язку, забезпеченого порукою (ч.1 ст.554 ЦК).

Положення щодо субсидіарної відповідальності знайшло своє відображення в ст. 619 ЦК України. До пред’явлення