правилом, може пред’явити свої вимоги, що випливають із невиконання або неналежного виконання зобов’язання, тільки до свого боржника, але не до третьої особи, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов’язання. Наприклад, якщо підрядник поклав на субпідрядника виконання частини робіт, які він зобов’язаний виконати за договором підряду, то підрядник несе відповідальність перед замовником за неналежне виконання визначених робіт субпідрядником. У наведеному прикладі субпідрядник являється іншою особою, оскільки він не бере участь у зобов’язаннях підряду, а тільки виконує частину робіт, передбачених даним зобов’язанням. Боржник, притягнутий кредитором до відповідальності за дії третьої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до третьої особи у розмірі виплаченого відшкодування за невиконання або неналежного виконання нею зобов’язання. Так, якщо у вище наведеному прикладі підрядник відшкодовує замовнику заподіяні збитки внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов’язання субпідрядником, то підрядник має право зворотної вимоги (регресу) до субпідрядника у розмірі виплаченого відшкодування замовнику. Однак, законом або договором може бути встановлено, що відповідальність несе інша особа, яка є безпосереднім виконавцем. В даному випадку боржник не відповідає за дії іншої особи.
Відповідальність юридичної особи за шкоду, заподіяну її працівниками, не є ні субсидіарною відповідальністю, ні відповідальністю за дії третіх осіб, тому що дії працівників юридичної особи під час виконання ними своїх трудових обов’язків вважаються діями самої юридичної особи.
1.3. Форми цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань
У літературі наводяться різноманітні класифікації форм цивільно-правової відповідальності. Так, Є.Харитонов та М.Саніахметова класифікують форми цивільно-правової відповідальності на загальні і спеціальні. [19, с. 42]. Загальною формою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань є обов’язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні правопорушенням кредитору. Ця форма відповідальності застосовується у випадках невиконання будь-якого договірного зобов’язання, внаслідок чого вона і розглядається як загальна категорія. Однак, для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб ці збитки виникли.
Якщо ж вони відсутні, застосовуються спеціальні форми відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, до яких відносять стягнення неустойки (штрафу, пені), втрату завдатку і різні санкції, що застосовуються в зобов’язаннях окремих видів. Слід зазначити, що оскільки стягнення збитків, які виникли внаслідок порушення договору, є загальною формою відповідальності, то відповідне правило безпосередньо передбачене в абз.4 ч.1 ст.611 ЦК України. Навіть якщо сторони в договорі не передбачили такий захід відповідальності, застосування його є можливим і обґрунтованим.
Отже, стягнення збитків можливе незалежно від спеціальної згадки про це в договорі. Проте, як свідчить практика укладення договорів між громадянами і державними організаціями, а також між громадянами і комерційними структурами, якщо згадка про таку форму відповідальності і міститься в розділі договору про відповідальність сторін, то найчастіше це положення формується таким чином: у випадку виникнення збитків у однієї з сторін договору з вини іншої сторони, винний відшкодовує збитки в обсязі, порядку і на умовах, передбачених чинним цивільним законодавством.
Щодо спеціальної форми відповідальності, то до неї насамперед слід віднести деякі способи забезпечення зобов’язань, передбачених гл.49 ЦК. Такими способами є неустойка, застава, порука, гарантія, притримання, завдаток (ст.546 ЦК).
Серед всіх форм цивільно-правової відповідальності особливе місце займає відшкодування збитків. Обумовлено це тим, що найбільш суттєвим і розповсюдженим наслідком порушення цивільних прав є збитки. У зв’язку із цим дана форма відповідальності має загальне значення і застосовується у всіх випадках порушення цивільних прав, якщо законом або договором не передбачено інше, тоді як інші форми цивільно-правової відповідальності застосовуються у випадках, прямо передбачених законом або договором.
Як загальна міра цивільно-правової відповідальності відшкодування збитків застосовується при будь-яких порушеннях зобов’язання, як договірних, так і недоговірних. Відшкодування збитків спрямовано на поновлення майнового становища потерпілого, яке існувало до правопорушення, за рахунок майна правопорушника. Тому відшкодування збитків завжди носить компенсаційний характер.
Відповідальність у формі відшкодування збитків має місце тоді, коли в результаті цивільного правопорушення особі заподіяно збитки. Стаття 22 ЦК відзначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:
втрати, яких вона зазнала в зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або має зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Закріплений також принцип відшкодування збитків у повному обсязі, якщо договір або закон не передбачають відшкодування в меншому або більшому розмірі. Крім того, на вимогу особи, якій завдано шкоди, а також відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована в інший спосіб. Зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Необхідно відрізняти обов’язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що випливає з договору (ст.ст.611, 623 ЦК), від не договірної шкоди, тобто від зобов’язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК). Якщо сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін другій стороні не пов’язане з виконанням зобов’язання, що випливає з цього договору, то підлягають застосуванню правила глави 82 ЦК.
На кредитора покладається обов’язок довести розмір збитків, завданих йому порушенням зобов’язання. При цьому кредитор має не лише точно підрахувати розмір заподіяних йому збитків, але й, як правило, підтвердити їх документально. Пред’явлення вимог про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести,