є примус, спрямований не на особу правопорушника, а на її майнову сферу, а тому вона не зачіпає особистого статусу правопорушника. Цивільно-правова відповідальність здійснюється в межах приватноправових відносин, суб’єктами яких виступають особа, що зазнала майнових чи немайнових втрат, та правопорушник. За своєю сутністю ці відносини є відносинами осіб, що не підпорядковані одна одній (відносини юридичної рівності). При цьому не виникає необхідності у закріпленні окремих складів правопорушень. Достовірним є закріплення в ЦК загальних правових наслідків порушення зобов’язання, які мають універсальний характер і охоплюють міри цивільно-правової відповідальності, до яких належить відшкодування збитків та моральної шкоди. Критерієм міри обсягу цивільно-правової відповідальності є не вина правопорушника, а перш за все розмір завданих збитків.
Таким чином, підставою виникнення цивільно-правової відповідальності у сфері договірних зобов’язань є вчинення правопорушення, яке полягає у протиправному порушенні відносного суб’єктивного права кредитора в результаті невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником.
У недоговірних зобов’язаннях підставою виникнення цивільно-правової відповідальності є вчинення правопорушення, яке полягає у протиправному порушенні абсолютного суб’єктивного права в результаті заподіяння шкоди особистим немайновим та майновим правам і інтересом учасників цивільних правовідносин.
Порушення особою суб’єктивного права не свідчить про те, що вона обов’язково буде нести цивільну відповідальність, тому що для застосування вказаної відповідальності до особи необхідною є наявність певних вимог. Ці вимоги є умовами цивільно-правової відповідальності. Такими умовами є протиправність поведінки правопорушника; наявність негативних наслідків у особи, суб’єктивне право якої було порушено; причинний зв'язок між поведінкою правопорушника та негативними наслідками; вина правопорушника. Таким чином, притягнення особи до відповідальності повинно мати не тільки підстави, а й умови [16, c. 83].
Однак, вчинення цивільного правопорушення не зумовлює автоматичне настання цивільно-правової відповідальності. Тобто, невиконання основного обов’язку боржником, який випливає як із відносних, так і абсолютних правовідносин, не зумовлює автоматичне виникнення нового додаткового обов’язку (що проявляється у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку тощо), який виникає в результаті порушення основного обов’язку. Тому, необхідно розрізняти підстави виникнення та настання цивільно-правової відповідальності.
Щодо процесуальних підстав юридичної відповідальності, то ними визнаються такі, на підґрунті яких здійснюється вольова діяльність спеціальних органів, пов’язана з встановлення діянь конкретної винної особи та наслідків його вчинення.
Проаналізувавши вище наведене можна виділити ще дві підстави настання цивільно-правової відповідальності, а саме:
Відсутність підстав для звільнення правопорушника від відповідальності у випадках, передбачених законодавством України. Так, відповідно до ст.617 ЦК особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується (ч.1 ст.1193 ЦК) [3].
Наявність правозастосовчого акта-рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність і який визначає обсяг та форму примусових заходів до конкретного суб’єкта, – процесуальна підстава. Наприклад, рішення судів загальної юрисдикції та господарських судів про відшкодування збитків та сплату неустойки за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань є правозастосовчим актом, який є процесуальною підставою реалізації (застосування) цивільно-правової відповідальності.
Враховуючи те, що як і у відносних, так і абсолютних правовідносинах праву кредитора відповідає обов’язок боржника, і навпаки, то невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником (як договірних, так і недоговірних) являється порушенням суб’єктивного права кредитора. Тому виходячи із вищенаведеного можна підтримати позицію М.Сібільова та А.Ткачука, які вважають, що підставою виникнення цивільно-правової відповідальності є порушення суб’єктивного права.
Однією із умов цивільно-правової відповідальності є протиправна поведінка. Протиправною визнається така поведінка, яка порушує норму права незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки. Іншими словами, в понятті протиправності знаходить відображення тільки факт об’єктивної невідповідності поведінки учасника цивільного обороту вимогам законодавства [11, с. 491].
Протиправною є також така поведінка, яка не відповідає вимогам, що ставляться до належного виконання зобов’язань. Відповідно до ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, критеріями протиправності поведінки боржника є не тільки правові норми, але і деякі підстави виникнення зобов’язань.
Якщо зобов’язання виникають на підставі адміністративного акту, критерієм протиправності служить поведінка боржника, яка не відповідає змісту адміністративного акту. У випадку виникнення зобов’язань на підставі договору, то протиправною визнається поведінка боржника, яка порушує умови договору. Якщо в основі зобов’язання лежить односторонній правочин, то протиправною буде вважатися поведінка боржника, яка не відповідає умовам одностороннього правочину.
Протиправна поведінка може виражатися у формі дії або бездіяльності. Дія боржника набуває протиправного характеру, якщо вона прямо заборонена законом чи іншим правовим актом або суперечить договору, закону чи іншому правовому акту. Так, в ст.525 ЦК міститься пряма заборона на односторонню відмову від зобов’язання або односторонню зміну йог умов, за винятком випадків, передбачених договором або законом. Протиправними є і дії продавцям який продав товар покупцю неналежної якості.
Протиправною вважається бездіяльність, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні особою покладеного на неї юридичного обов’язку. Так, протиправною є бездіяльність постачальника, який не передав встановлений строк товар у власність покупця у строки, визначені договором. Обов’язок вчиняти певну дію може бути передбачений не тільки договором, але й законом. Так, відповідно до ч.1 ст.337 ЦК особа, яка