Шкода – друга неодмінна умова цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Категорії «шкода», «збитки», «втрата» є одними із основних категорій інституту цивільно-правової відповідальності, тому визначення їх змісту має як теоретичне, так і практичне значення.

Шкода – це родове поняття негативних наслідків правопорушення. Даний термін застосовується для визначення наслідків правопорушення, які виражаються у пошкодженні або знищенні майна потерпілого, при заподіянні каліцтва або смерті, для визначення душевних, моральних страждань та переживань особи (моральна шкода). У вказаних випадках маються на увазі ті негативні наслідки, які наступають при порушенні або обмеженні належних потерпілому майнових або особистих немайнових прав та благ.

У законодавстві та практиці застосовується також термін, який російською мовою визначається як «ущерб», а в українському варіанті має значення знов-таки «шкода» або «втрата». Спеціалісти визначають «ущерб» як натурально-речову форму вираження шкоди, якій відповідає один з встановлених законом способів її відшкодування – відшкодування в натурі (надання речі того ж роду та якості, усунення пошкоджень речі тощо). В.Тархов вважав, що слово «ущерб» є синонімом слова «шкода», але з метою узгодження термінології цивілістики пропонує під «ущербом» розуміти тільки майнову шкоду, а збитком називати грошове вираження «ущербу».

Таким чином, грошова оцінка шкоди визнається збитком, який і підлягає компенсації (відшкодуванню) при неможливості, недоцільності або відмові потерпілого від відшкодування шкоди в натурі. Але О.Йоффе вважав, що так буває не завжди: якщо внаслідок невиконання договірного зобов’язання його контрагентом суб’єкт господарської діяльності не одержує запланованого прибутку, він несе збитки, але його майну не завдається ніякої шкоди. Тому необхідно відмовитись від визначення збитків тільки як грошової оцінки майнової шкоди [13, с. 320].

Цивільно-правовими є збитки, які визнаються цивільним законодавством юридичними фактами, тобто породжують цивільно-правові наслідки: виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Хоча негативні наслідки у майновій сфері суб’єкта можуть виникати не тільки в результаті протиправних чи правомірних дій (бездіяльності) інших (третіх) осіб, але й поведінки самого власника чи володільця (наприклад, у результаті обрання невірної стратегії підприємницької діяльності), а в деяких випадках і внаслідок дії природних явищ. У зв’язку з цим в юридичній літературі іноді розрізняються збитки в економічному та цивільно-правовому значенні.

Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої сторони, – наслідком протиправної поведінки заподіювача. Однак, встановлення причинного зв’язку є необхідним лише в умовах, коли такі збитки дійсно заподіяні. Якщо немає збитків, немає необхідності доказувати існування причинного зв’язку.

Питання причинного зв’язку найбільш повно досліджені наукою кримінального права, яким присвячені спеціальні дослідження. Цивілістичною наукою також розроблено ряд теорій причинного зв’язку, але найбільш поширеною є теорія прямого і непрямого причинного зв’язку, яка базується на двох основних загально-філософських положеннях. По-перше, причинність – це об’єктивний зв'язок між явищами, що існує незалежно від нашої свідомості. Тому є неправильним при вирішенні питання про причинний зв'язок керуватися можливістю або ступенем передбачення правопорушником шкідливих наслідків. Можливість передбачати настання збитків носить суб’єктивний характер і має значення при вирішенні питання щодо вини правопорушника, а не причинного зв’язку. По-друге, причина і наслідок мають значення лише щодо даного конкретного випадку. Виходячи за межі конкретного випадку, він пов’язується з усім ланцюжком взаємодії матеріального світу, в якому уявлення про причини і наслідки сходяться і переплітаються, весь час міняючись місцями. Необхідно обмежуватися з’ясуванням безпосередньої причини, тобто найближчого щодо шкоди явища.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є, причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов’язана із цими збитками. Наявність непрямого (опосередкованого) зв’язку між протиправною поведінкою особи і наслідками означає, що дана поведінка лежить за межами конкретного випадку, і відповідно, за межами юридично значимого причинного зв’язку. Разом з тим, слід мати а увазі, що всі діяння тягнуть за собою наслідки за наявності певних фактичних обставин справи. Однак, одні із цих обставин не мають значення для юридичної відповідальності і тому не утворюють причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи і настанням наслідків (опосередкований зв'язок). Інші впливають на юридичну відповідальність і тому утворюють безпосередній зв'язок між протиправною поведінкою особи і настанням наслідків (збитків).

Таким чином, прямий (безпосередній) причинний зв'язок має місце тоді, коли в ланцюжку подій, що послідовно розиваються між протиправною поведінкою особи і настанням наслідків існують фактичні обставини, які мають значення для цивільно-правової відповідальності. У тих випадках, коли між протиправною поведінкою особи і збитками існують обставини, яким цивільний закон не надає значення при вирішенні питань про відповідальність (протиправна поведінка інших осіб, дії непереборної сили тощо), то це є непрямий (опосередкований) причинний зв'язок. Це означає, що протиправна поведінка особи лежить за межами розглядуваного з точки зору юридичної відповідальності випадку, а також і за межами юридично-значимого причинного зв’язку.

Вина як умова цивільно-правової відповідальності. Незважаючи на відсутнє розширення кола обставин, за яких цивільно-правова відповідальність настає незалежно від наявності вини учасників цивільних правовідносин, принцип вини залишається однією з головних засад, на котрих побудовано інститут відповідальності в українському цивільному праві. Вина боржника (заподіювача шкоди) розглядається як загальна умова виникнення цивільного правоохоронного зобов’язання, в рамках реалізації якого відбувається перенесення у майнову сферу суб’єкта відповідальності негативних наслідків вчиненого ним правопорушення