Останнім часом висловлювалися численні й багато в чому слушні зауваження з приводу того, що в наших умовах західні моделі не діють. Так, в одному аналітичному огляді, підготованому співробітниками Національного інституту стратегічних досліджень, зазначалося, що наші політики "спираються у своїй діяльності на абстрактні загальні поняття та уявлення типу "правова держава", "загальнолюдські цінності", "менталітет народу", "ринкові відносини" тощо, часто-густо не маючи чіткого уявлення про зміст цих понять, особливості їх функціонування за специфічних умов нашої дійсності. У багатьох випадках наші політичні інституції виглядають як пародія на відповідні структури буржуазного суспільства, а безпідставне запозичення іноземної термінології надає цій метушні комедійного забарвлення" [7, c. 66-67].

Справді, механічна трансплантація будь-якої теорії на непідготований для цього грунт в якісно інші соціально-історичні умови неминуче призводить, як засвідчує історія, або до органічного відтворення суспільством чужої для нього теорії, або до насильницького її впровадження "згори". Останній варіант особливо небезпечний для майбутнього суспільства. Тоді відбуваються, з одного боку, трансмутація самої теорії, а з іншого - радикальні зміни суспільне політичних структур, причому зміни ці, як правило, виявляються "запрограмованими" на просування в небажаному напрямі протягом тривалого часу і глибоко вкарбовуються в суспільну свідомість.

Варті пильної уваги слова Маркса про те, що теорія втілюється в кожному народі лише настільки, наскільки вона є здійсненням його потреб. Отже, задля втілення якоїсь теорії необхідно, щоб її ідеями перейнялися широкі кола громадськості.

Я далекий від того, щоб визначити шлях України до створення правової держави в провіденціалістському дусі: як якийсь фатальний, неодмінний, передбачуваний і врешті-решт заздалегідь відомий результат. Нещодавно в такий спосіб нас переконували в правильності соціалістичного вибору. Наголошу: можна міркувати лише про загальні закономірності, а вже в яких пропорціях вони виявляються в Україні, яким буде співвідношення соціально-універсального та локально-історичного начал у цьому процесі, покаже час. Значна частина держав світу перебуває на інших стадіях розвитку і, схоже, до певного часу не вважає для себе надто обтяжливим такий стан справ. Навіть за умов цивілізаційної уніфікації держав та націй, перспектива якої актуалізувалася зі зникненням протистояння двох антагоністичних суспільно-політичних систем та видимою перемогою західного типу суспільного розвитку, — навіть за такої перспективи, урочисто проголошеної Ф. Фукуямою "кінцем історії" (що нагадує відому сентенцію К.Маркса про закінчення передісторії людства із загибеллю капіталізму), вочевидь, ще довго будуть зберігатися, насамперед у посттоталітарних суспільствах, старі традиції та особливості. Поряд із процесами інтеграції діятимуть і дезінтеграційні чинники (саме їх сукупна діяльність, на думку К.Бугле, Г. Гумпловича, Є.Дюркгейма, Г.Зіммеля, Г.Тардата інших [5, c. 209], є необхідною умовою суспільного прогресу), а відтак залишатиметься в силі й критика євроцентристських теорій лінійної еволюції (М.Я. Данилевський, Е.Майер, П.О.Сорокін, А. Дж. Тойнбі, О.Шпенглер та інші). З огляду на це побудова правової держави в Україні визначатиметься в першу чергу тенденціями її власного поступу, рівнем "готовності" як суспільства, так і кожного громадянина до цих змін. Варті пильної уваги слова Маркса про те, що теорія втілюється в кожному народі лише настільки, наскільки вона є здійсненням його потреб. Отже, задля втілення якоїсь теорії необхідно, щоб її ідеями перейнялися широкі кола громадськості. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні, варто цілеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освітою, розвитком правової культури населення, не забувати власні здобутки в цій галузі й ознайомитися із зарубіжним досвідом, прищеплюючи все корисне й повновартісне.

3. ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Однією з головних тенденцій процесу розвитку державності в сучасному світі є поступове сприйняття людством напрацьованих прогресивною політико-правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей, як демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок. Наслідком цього процесу стало формування і конституційне закріплення концепції демократичної, соціальної, правової держави як синтезованого відображення загальнолюдського її призначення.

З часів проголошення Декларації про державний суверенітет ця тенденція почала знаходити свій вияв і в Україні. Завдяки вибореній Україною незалежності відбулося відродження ліберально-демократичної традиції в українському конституціоналізмі — концепція демократичної, соціальної, правової держави стала складовою частиною української державницької ідеології.

Проголошення в Конституції України як соціальної, правової держави зумовлює необхідність розвитку її конституційної моделі. Ця модель, її зміст, який визначається системою притаманних соціальній, правовій державі рис і принципів, стала предметом більш пильної уваги не тільки з боку вітчизняних науковців, але й суспільства в цілому. Прикладом цього є формування в середовищі українських правознавців двох підходів щодо назви такої держави, які відображають певні відмінності в баченні її сутності. Так, В. Копєйчиков і М. Козюбра відстоювали сталу, притаманну Європі формулу «демократична, соціальна, правова держава», що згодом була втілена в Конституції, тоді як П. Рабінович пропонував назву «держава соціально-демократичної орієнтації» [14, c. 92].

Поняття «соціальна, правова держава» можна розглядати як теоретичне і як практичне поняття, таке, що спирається на конституційне проголошення країни соціальною і правовою Конституція, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, закріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави, що констатується в її преамбулі. Таким