Розвиток права в стародавніх Афінах

ПЛАН

Стр.

ВСТУП

1. ГРОМАДЯНИ СТАРОДАВНІХ АФІН

Права афінських громадян

Обов’язки афінських громадян

2. ПРАВОВИЙ СТАТУС МЕТЕКІВ

3. РАБИ В АФІНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Розклад первіснообщинного ладу і виникнення класового рабовласницького суспільства на території Стародавньої Греції припадає на кінець II — початок І тис. до н. е. у країні, поділеній гірськими хребтами, він відбувався нерівномірно і призвів до утворення невеликих за територією держав-міст. Це були політичні общини (поліси) повноправних громадян. Розбіжності у конкретно-історичних особливостях процесів розкладу родового устрою, а також у географічних і природних умовах привели до виникнення різних форм рабовласницьких держав. В одних полісах склалася демократична республіка — більш розвинута форма правління рабовласницької держави; в інших — тривалий час зберігалися в тій чи іншій мірі пережитки первіснообщинних відносин і родоплемінної організації влади. Перше було характерним для Афін, друге — для Спарти — двох полісів Стародавньої Греції, які відіграли важливу роль в її історії.

Давня общинна організація, яка зберігала кровно-родинні зв'язки між своїми членами, вже не відповідала потребам часу. Усюди в Греції VIII—VI ст. до н. е. спостерігається так званий синойкізм, тобто злиття декількох дрібних раніше відокремлених общин, які були розташовані одна поблизу одної. Давні форми об'єднання родів — філи і фратрії — ще деякий час продовжують зберігати своє значення у цих нових об'єднаннях, але невдовзі поступаються місцем новим поділам, які ґрунтуються на майнових і територіальних ознаках. Давні родові установи продовжують існувати, але перетворюються на знаряддя панування аристократів: народні збори майже втрачають вплив на суспільне життя, рада старійшин стає суто аристократичною установою.

Утвердження панування родової знаті значно погіршило становище широких мас населення. З огляду на суворі звичаї боргової кабали боржники відповідали перед позикодавцями не тільки своїм майном, а й особистою свободою і свободою членів своєї сім'ї. Багато з них були продані за борги у рабство, інші були під загрозою поділити їх участь у недалекому майбутньому; багато з них працювали на полях заможних аристократів, віддаючи їм у вигляді орендної плати левову частку врожаю. Однак, як далі побачимо, широкі маси населення шляхом тривалої та наполегливої боротьби з родовою аристократією зрештою домоглися у багатьох общинах повної відміни боргового рабства. У ліквідації боргового рабства полягає одна з найголовніших відмінностей розвитку рабовласницького ладу у Греції від його розвитку в країнах Стародавнього Сходу. Це пояснюється тим, що у Греції процес становлення рабовласницьких відносин відбувався в умовах, коли у Середземномор'ї було досягнуто значного прогресу в економічному розвитку.

Своєрідність процесу становлення рабовласницького суспільства у Греції полягала також у тому, що цей процес відбувався майже одночасно з виникненням товарно-грошових відносин, лихварства і боргового рабства, у той час як на Стародавньому Сході він відбувся значно раніше. Особливості господарського розвитку в Греції перешкоджали виникненню потужних царських і храмових господарств, які були у країнах Сходу в період класоутворення опорою родової знаті. Ці особливості сприяли швидшому розкладу общини.

Боротьба широких прошарків населення — відповідно до давньогрецької термінології демосу (народу) — торговців, ремісників, середніх і дрібних землеробів не тільки проти панування родової аристократії, а й водночас проти боргового рабства й інших форм поневолення співплемінників утворює головну лінію історичного розвитку Греції у VIII—VI ст. до н. е.

Саме тому значна увага дослідників цього періоду звертають увагу на суспільні процеси, які відбувались на території Греції. Тільки здійснивши їх ґрунтовний аналіз можна зробити висновки про особливості розвитку та утвердження Афін та інших міст держав.

1. ГРОМАДЯНИ СТАРОДАВНІХ АФІН

Повноправним громадянином вважали в Афінах тільки ту людину, чиї батько і мати були афінськими громадянами і проживали у законно оформленому шлюбі. Щоправда, спочатку деякий час діяло правило, що для наявності громадянства було достатньо, аби тільки батько мав таке право, а мати могла бути й чужоземкою, але при законно оформленому шлюбі. Згодом з'явився закон, згідно з яким для повноправності дитини необхідно мати афінське громадянство обом батькам (час його прийняття невідомий). Його, однак, не завжди дотримувались. Тому Перікл у 461 р. до н.е. домігся через Народні збори підтвердження цього закону, встановивши так зване "чисте громадянство". Водночас проведено перевірку усіх афінських громадян, внаслідок якої близько 5 тис. осіб виключили зі списків з усіма наслідками, що з цього випливали. Друга велика "чистка" була проведена у 345 р. до н.е. за архонта Арея. Позбавлення громадянства неодноразово супроводжувалося конфіскацією майна і продажем "самозваних" громадян у рабство.

Дієздатність афінських громадян наставала з 18-річного віку, коли вони набували право бути внесеними до списків членів дему, в якому числився їхній батько. За правильність внесення людей до цих списків стежили окремі службовці. Приймали громадян у члени дему на загальних зборах дему. Кожен повинен був скласти клятву і прийняти громадянську присягу такого змісту: "Я не посоромлю священної зброї і не залишу товариша в бою, буду захищати сам і з усіма все священне і заповітне, не применшу сили і слави вітчизни, але збільшу їх, буду розумно коритися існуючій владі та законам, встановленим і тим, що мають бути прийняті, а якщо хтось намагатиметься знищити закони або не коритиметься їм, я не допущу цього і буду боротися проти нього і сам, і з усіма. Буду також шанувати вітчизняні святині. В цьому хай будуть мені свідками боги". Відмову в прийнятті у громадянство можна було оскаржити